Міжнародний форум "Наука. Інновації. Технології - 2013" 15-17 жовтня відбудеться у Києві. Серед організаторів форуму - Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України та Національна академія наук України. Про важливість подібних заходів, гостру потребу, особливо у зв'язку з очікуваним підписанням Угоди про асоціацію з ЄС, збільшення фінансування науки в Україні, цікаві інноваційні проекти вітчизняних вчених - розмова кореспондента Укрінформу з віце-президентом НАН України академіком Антоном Наумовцем.
- Антоне Григоровичу, якою мірою подібні форуми сприяють тому, щоб наукові розробки, кращі інноваційні проекти наших вчених здобували резонанс, підтримку, впровадження?
- Такі заходи, як цей форум, присвячений інноваціям та технологіям, дуже важливі з кількох точок зору. Найперше тому, що Україні треба виходити на міжнародну арену і намагатися залучати інвесторів, намагатися зацікавити закордонний бізнес у розробках Національної академії наук, взагалі української науки. А подібні форуми є саме тим місцем зустрічі, де ми можемо показати себе, почути, які є запити у світі, в чому можемо бути корисними і для них, і для себе. І, можливо, завдяки цьому вдасться здобути потрібні нам кошти.
Друга мета - налагодити добрі контакти між наукою, владними структурами та бізнесом. Це важливо, оскільки ми ще не маємо в цьому великого досвіду. Ви прекрасно знаєте, в якому стані наша економіка, як важко владі розподіляти кошти. Але наука не повинна фінансуватися за залишковим принципом, як це, на жаль, давно вже у нас відбувається. Якщо брати у відсотковому відношенні до ВВП, то на науку в нашому держбюджеті припадає 0,3-0,4%. А має бути 1,7% відповідно до закону про науково-технічну діяльність - це вважається мінімальним видатком, що дозволяє очікувати від науки генерування інноваційних розробок. Бо саме в інноваційних розробках ми зацікавлені.
Ми ж ідемо в Європу, чи не так? Можливо, дуже скоро у нас будуть відкриті кордони. Тож нині дуже актуальним є питання конкурентоздатності наших товарів, нашої промисловості взагалі. Без цього ми, в кращому випадку, можемо сподіватися тільки на сільське господарство, щоб заробляти завдяки тому, що у нас дуже добра рілля, чорноземи і сприятливий клімат.
Так от, щодо відносин з урядовими структурами, з Верховною Радою - це означає, що ми б хотіли мати законодавство, яке стимулюватиме бізнес і його зацікавленість в інноваційних розробках, тобто таких, що вносять принципові зміни в технології, в товари, в наш побут. А що для цього потрібно? Перш за все - стабільність і розумний порядок у державі. Адже наш бізнес страждає від того, що не відчуває стабільності. У нас так різко змінюються уряди, різко змінюється і політика, і орієнтація, а бізнесу потрібен час, щоб як мінімум повернути свої кошти. Додайте до цього корумпованість нашого чиновництва і відразливі картини постійної колотнечі у Верховній Раді, які бачить увесь світ...
- Давайте зразу ж уточнимо: скільки ж часу потребує впровадження інновацій?
- Відповідно до світової статистики, у середньому десять років. Це бізнес тривалий і не швидкі гроші. Ви працюєте в лабораторії, зробили якесь відкриття, люди почитають ваші статті в журналах, і хтось із практичним підходом до справи підхопить - тоді і відбудеться впровадження. І середній термін від лабораторії до виробництва - десять років.
Чому так довго? Тому що це досить складний процес. Візьмімо приклад - графен. Ви, напевно, чули, що це чудовий вуглецевий матеріал, який відкрили у 2004 році. До речі, відкрили його колишні радянські вчені Андрій Гейм і Костянтин Новосьолов, які поїхали працювати в Англію і там зробили це відкриття, за яке 2010 року отримали Нобелівську премію. Графен - цей тонкий, в один атом, шар вуглецю зі структурою графіту - відкриває можливість зробити більш швидкісні польові транзистори, що використовуються в сучасних комп'ютерах для запам'ятовування та обробки інформації, а також більш компактні, оскільки на чіпі може вміститися більше транзисторів. Це відкриття відразу набуло великого розголосу, оскільки зрозуміло, наскільки це важливо для електроніки. Однак по-справжньому широкого впровадження графену в електроніку поки що немає.
Отож, щоб бізнес був зацікавлений у впровадженні інновацій, потрібна стабільність. По-друге, потрібні стимули. Для бізнесменів, які починають виробляти продукцію, засновану на інноваційних технологіях, на кілька років потрібні податкові канікули, щоб повернути вкладені кошти. Якщо бізнес пропонує інноваційний проект і його приймають, і треба закупити якесь обладнання, то один із засобів стимулювання - це звільнення від митних зборів. Десь до 20% від загальної суми бізнес може на початку отримати на детальне доопрацювання проекту. От такі пільги.
- У нас в Україні цього немає?
- Ні. У нас, наприклад, була спроба запровадити технопарки. Три з них в Національній академії наук працювали дуже активно. Особливо активно і плідно працював технопарк при Інституті електрозварювання імені Євгена Оскаровича Патона - таким чином, що за кілька років вони повернули кредити, які брали, і держава вже навіть заробила на тих податках, які вони потім зі своєї продукції сплачували. Але коли в Міністерство фінансів прийшов Віктор Пинзеник, пільги скасували. І в результаті ці три технопарки - при Інституті електрозварювання, при Інституті фізики напівпровідників імені Лашкарьова і при Інституті монокристалів - практично припинили свою роботу.
А нам такі технопарки вкрай необхідні. За кордоном це усталена практика. Технопарк існує як територія, де створена матеріально-технічна база, на якій держава допомагає вченим працювати над перспективними проектами. Там їм надаються інформаційна інфраструктура, різне аналітичне і верстатне обладнання, інші засоби виробництва. Якщо фахівець хоче брати участь у технопарку, він подає відповідний проект, який проходить експертизу. Якщо проект вартий уваги, державні органи дають певну суму на розробку концепції.
У складі делегації я 2010 року був в Англії і ознайомився з такою практикою. На першому етапі там можуть дати відносно невелику суму, приблизно до 50 тисяч фунтів. Молода, креативна людина одержує приміщення в технопарку. Починає заводити контакти, доробляє проект, може робити необхідні закупівлі. І на виході має з'явитися інноваційна продукція, яку вже можна продати на певних умовах бізнесменам, або навіть у невеликому масштабі розгорнути пілотне виробництво. От такі послуги надає технопарк.
Дуже важливо також, щоб у державі були створені венчурні фонди, які підстраховують інноваторів у випадку невдач. Адже інноваційна діяльність є ризикованою, і в середньому лише 20-30% проектів завершуються успішно. Але ефект від них у підсумку покриває всі вкладення держави в інноваційну діяльність.
У нас ця справа, на жаль, поки що не має належного розвитку. Немає позитивних зрушень у фінансуванні науки. І в минулому, і в цьому році НАН України отримує з державного бюджету приблизно однакову суму - 2,3 мільярда гривень. Схоже на те, що і в наступному буде так само. Розуміючи важкий економічний стан держави, ми подаємо бюджетні запити, намагаючись максимально урізати себе, але фактично одержуємо у півтора-два раза менше. Особливо нас тривожить зростання тарифів на комунальні послуги. Ціни на опалення, електроенергію, воду ростуть. І це додаткові труднощі.
Ми говоримо владним структурам, що не жебракували б, якби у державі був створений сприятливий інноваційний клімат. Тоді б ми значною мірою заробляли гроші самі. Є, звичайно, такі академічні інститути, які потребують повного бюджетного фінансування - філології, етнографії, філософії, історії. А я відповідаю за секцію фізико-технічних і математичних наук. Мій колега, віце-президент НАНУ академік Віталій Дмитрович Походенко, відповідає за хімію і біологію. У наших секціях є чимало інститутів, які мають прямий стосунок до практики. Саме тому нам важливий сприятливий інноваційний клімат, важлива підтримка бізнесу - щоб він звертав увагу не тільки на те, що всім відомо, а й на нову, конкурентоспроможну продукцію, яка найбільше цінується у світі. І вкрай необхідно, щоб він отримував стимули від держави. Якщо це буде, справа зрушиться з місця.
- Відомо, що наші вчені, маючи низькі зарплати і невеликі перспективи, продовжують виїжджати за кордон. Чи існують в Україні якісь програми на підтримку, скажімо, молодих вчених?
- Уряд, а саме Микола Янович Азаров, ще в 2004 році, коли він був міністром фінансів, започаткував цільове виділення коштів на науково-технічні проекти. Я говорю про це точно, тому що був разом з Борисом Євгеновичем Патоном нього на прийомі і він запропонував: "Давайте підтримаємо добрі проекти цільовим чином, щоб люди почали працювати". І він ініціював виділення коштів окремим рядком у бюджеті на підтримку проектів інноваційного характеру. І цей рядок досі існує. Хоч на ці науково-технічні проекти виділяються і невеликі кошти - залежить від року, приблизно 30 мільйонів - конкурс досить-таки жорсткий, приблизно 1 до 4, тобто один з чотирьох проектів приймається.
- Скільки робіт у середньому приходить на конкурс?
- Я можу сказати про секцію фізико-технічних і математичних наук. Це до сотні робіт. А це значить, що вчені працюють. Перед тим, як подавати роботу на конкурс, вчений, керівник лабораторії чи відділу повинен заручитися підтримкою підприємства, де проект має бути впроваджений. Тобто треба поїхати на підприємство, зацікавити його, і тоді воно надсилає нам гарантійного листа. А вимога така, що 50% коштів виділяються за цією програмою з бюджету і 50% виконавець повинен отримати від підприємства. І таких проектів у нас по Академії наук в середньому 20-30 на рік. Це стимулює розробників, допомагає їм реалізувати свої проекти, люди дякують за підтримку. Але масштаби цієї роботи недостатні, наш потенціал набагато потужніший.
- Тобто держава має більше уваги приділяти розвитку технологій, як це робиться в розвинутих країнах?
- Абсолютно. Розумієте, зараз навіть наша металургія зменшує свій експорт - дуже зросла конкуренція у світі. І загалом наша економіка має у зовнішній торгівлі від'ємне сальдо, - ми більше ввозимо, ніж експортуємо. Ну як так можна жити? А важливість науки в тому, що вона постійно генерує нові знання. Я завжди і всюди підкреслюю, що ми повинні будувати суспільство, засноване на нових знаннях. Тому що процвітають ті країни, які засновують свою економіку, свою продукцію на нових знаннях. Скажімо, ми зараз не можемо виготовляти мікропроцесори, оскільки зруйнували нашу електронну промисловість і майже безнадійно відстали в цій справі. А американці створили Силіконову долину і заполонили увесь світ своєю продукцією. Завжди ж з'являються якісь новинки. Тому потрібні нові знання. А щоб вони з'являлися, потрібні вчені, і треба їм створювати умови для плідної роботи. Ті, хто займається фундаментальною наукою, - як кажуть російською мовою, "впередсмотрящие", - вони, коли починається пошук, інколи й не знають, що там із їхнього відкриття буде. Але якщо у нас таких вчених не буде, то виникне серйозна загроза: ми не те що не матимемо своїх розробок, а навіть не будемо розуміти, на чому засновані розробки інших країн, які виходять на ринок. У цьому небезпека. Не буде у нас і справжньої освіти - і ми не зможемо давати нові знання нашій молоді.
- Повернемось до інноваційного клімату. Отож основна його складова - це підтримка тих, хто дає нові ідеї, хто працює в лабораторіях і генерує нові знання. А з другого боку, це промисловість, це бізнес.
- Так, наша економіка повинна бачити від держави чіткий сигнал, і не просто сигнал, а реальну підтримку: якщо хтось націлений на те, щоб виробляти нову продукцію, він цю підтримку має одержати. Тобто маємо три складові: держава, яка визначає мудру політику, спрямовану на підтримку інновацій; наука, - передусім Академія наук, яка є основною науковою організацією в Україні, та вищі навчальні заклади, які також розвивають науку, як це в усьому світі робиться; та бізнес, тобто виробники.
От подивіться, ми не вміємо виробляти мобільні телефони. У мене телефон Nоkіа, це фінська фірма. А що таке Фінляндія - 5 мільйонів населення, у всій країні трохи більше, ніж у нас у Києві. Фінляндія одержувала від СРСР чимало замовлень, і деякі закордонні товари, які напряму не продавали Радянському Союзу, йшли до нас через Фінляндію. Після розпаду СРСР вона просто потрапила в економічну яму, оскільки цих замовлень не стало. І тоді вони вжили досить жорстких, але мудрих заходів. Вони урізали бюджет для всіх - крім науки, освіти, пенсіонерів та інвалідів. І завдяки цьому зуміли швидко вийти на інноваційні розробки і на інноваційні виробництва. І для всього світу стали прикладом мудрого підходу. А завдяки мудрому підходу держави наука Фінляндії 70% своїх коштів отримує тепер від бізнесу.
Так і у нас повинно бути. До речі, у нас в радянські часи фактично так і було в багатьох академічних інститутах, скажімо, в Інституті електрозварювання імені Патона, чи Інституті металофізики імені Курдюмова, чи Інституті проблем матеріалознавства імені Францевича, який за радянських часів купався у грошах, а зараз працює 4 дні на тиждень і зарплата в ньому урізана на 20%.
Правду треба сказати, що тоді багато на підтримку давав військово-промисловий комплекс - завдяки розробкам для ракет, підводних човнів і так далі. Але ж одночасно вчені народжували й такі технології, які йшли на мирні цілі. Наприклад, трубопроводи - через річки, тундру, тайгу, море - вони ж всі прокладені за технологією, яку розробив Інститут електрозварювання під керівництвом Бориса Євгеновича Патона. Їхні зварні шви витримують, уявіть собі, тиск газу в 70 атмосфер і швидкість транспортування газу десь 40 кілометрів на годину. Це наші люди зробили, і у світі за цією технологією прокладено 70 тисяч кілометрів таких трубопроводів.
- А тепер вони ще й живі тканини зварюють... Отож, Антоне Григоровичу, Ви вважаєте, що ми мали б піти шляхом Фінляндії і затягнути пояси.
- Ми повинні прагнути розвивати свою науку так, як це роблять у Фінляндії та інших державах, що ведуть перед в інноваційному розвитку. Тоді наука перестане жебракувати, а ми самі будемо заробляти. А ще, скажімо, таке питання. Раніше були колосальні видатки на оборону. Тепер на оборону витрачати стільки не треба, бо ми не маємо ядерної та іншої дорогої зброї. Ну а де ж ті гроші? Їх же можна було б спрямувати на створення інноваційного клімату.
Ми закликаємо до активної державної політики, спрямованої на підтримку інноваційного розвитку, і законодавчої, і будь-якої іншої. І нам потрібні інвестиції, перш за все вітчизняні - тому що нам треба підтримувати свого виробника. Це означає, що ми саме тут, на вітчизняній базі розгорнемо нові розробки і започаткуємо нові виробництва.
- Але ж у нас, напевно, існують, і немало, якісь цікаві вітчизняні розробки. Розкажіть, будь ласка, про них.
- Я завжди особливо рекламую нові розробки в галузі медицини і охорони здоров'я. Може, вони не такі вже масштабні, але дуже корисні і дають великий соціальний ефект. Я часто наводжу приклад Донецького фізико-технічного інституту імені Галкіна, де створили так званий контактний мамограф. Це невеличка коробочка, поверхня якої усіяна сенсорами температури. Жінка прикладає мамограф до грудей - і через невеличкий процесор дані виводяться на екран ноутбука. На екрані ви бачите розподіл температури, а оця коробочка вимірює температуру з точністю до 0,05 градуса. І якщо, не дай Боже, з'являється якась пухлина, завжди на якусь десяту частку градуса температура вже підвищується. І це дозволяє виявляти хворобу на ранній стадії.
Академія цю розробку підтримувала із своїх коштів, а крім того я їздив до тодішнього донецького губернатора Анатолія Близнюка і просив його про фінансову допомогу. І, спасибі йому, він це зробив. І в межах одного району Донецька впровадили цю методику. А за декілька років там у 7-8 разів зменшилася кількість жінок, які вперше приходять до лікаря із запущеною формою пухлини. Уявляєте соціальний ефект?
Це чудова і проста розробка. Прилад коштує приблизно 30-35 тисяч гривень - на відміну від закордонних термографів, які дистанційно вимірюють температуру і коштують приблизно 30 тисяч євро. Відчуваєте різницю? Так от ідея була в тому, щоб купити по одному такому мамографу хоча б на кожен район. Тоді можна було б поставити його на машину і повезти у найвіддаленіші села. Який би це був ефект! Ми вважаємо, що держава повинна підтримати впровадження цього корисного приладу.
А ще у нас на Теремках є Науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем, а в ньому - доктор наук Леонід Самійлович Фанзільберг, який розробив фазаграф, що дозволяє оперативно знімати кардіограму. Знову ж невелика коробочка, на ній - два контакти. Ви берете прилад в руки, і він знімає вашу кардіограму просто з пальців. І не просто її показує, а обробляє її. І якщо вона суттєво відрізняється від стандартної кардіограми, що зашита в пам'ять цього комп'ютера, то він сигналізує: звертайтеся до лікаря. Прилад показує навіть невеликі відхилення. Наприклад, я колись заради інтересу проходив таку діагностику, то він написав: ви трохи втомилися. І ще у нашому архіві є фото з виставки, де ми показували фазаграф, - на ньому знятий Микола Янович Азаров, що тримає цю коробочку. Йому такий же діагноз поставлено - що він втомився.
Такий фазаграф має бути в продажу. Його виробництво, наскільки я пам'ятаю, освоєно на заводі імені Петровського в Києві.
Ще один чудовий прилад - "Тренар" - розроблений в тому ж Центрі інформаційних технологій. Його розробила ентузіаст цієї справи Майя Іванівна Вовк. Він призначений для прискорення реабілітації хворих після інсульту. На чому заснований його принцип? Припустимо, що у людини після інсульту не працює рука. Тоді на хвору руку прикріплюються дві манжети, до яких підводиться напруга, і на здорову руку теж прикріплюються такі ж манжети. Посередині підсилювач, що підсилює сигнали, які знімаються зі здорової руки, і коли людина цією рукою починає працювати, вони передаються на хвору руку. Оскільки все це нервами зв'язано з мозком, то і мозок отримує відповідні сигнали і також стимулюється у відповідних ділянках. Цей прилад пройшов клінічні випробування. Його почали виробляти на заводі "Електронмаш", який у радянські часи виробляв електронно-обчислювальні машини і мав багато замовлень, а зараз, якщо не помиляюся, заробляє на виробництві лічильників, тобто елементарних речей. Так от, у невеликій кількості лікарень цей прилад є, і лікарі роблять висновок, що він допомагає реабілітуватися після інсульту. Чому в невеликій? Тому, що, знову ж таки, треба лікарні відповідно фінансувати, щоб вони могли собі купити таке обладнання і навчити лікарів на ньому працювати.
- Скажіть, Антоне Григоровичу, а чи багато обладнання ми завозимо з-за кордону?
- Звичайно. І Ви, мабуть, знаєте, чому це так. Я думаю, що ті, хто купує його за кордоном, отримує так звані "відкати". Звичайно, там, за кордоном, є обладнання, яке ми ще не вміємо робити, тоді його однозначно доводиться закуповувати. Але навіть якщо є вітчизняне обладнання з аналогічними, а може й кращими характеристиками, все одно у багатьох бізнесменів є спокуса отримувати "відкат" за кордоном, і всі про це говорять майже відкрито.
- Тобто Ви хочете сказати, що у нас є багато таких напрацювань, які не одержують належної уваги?
- Так, саме це я й хочу сказати. Але є й позитивні приклади. Скажімо, Інститут технічної теплофізики (ІТТФ) розробив котли для комунальної енергетики з коефіцієнтом корисної дії до 97-98%. Сподіваюся, ви розумієте, що це таке. У тих застарілих котлах, які у нас стоять зараз, - ККД десь 40%, може, до 50%. У Харкові вдалося освоїти виробництво таких котлів, які дають колосальну економію, і взагалі комплексно переоснастити комунальну енергетику з участю ІТТФ. Це важлива справа, бо уявляєте, скільки на опалення витрачається енергії! А на Україні потрібно було б встановити таких котлів немало-небагато 9 тисяч.
- Отже, все-таки вітчизняна наука не стоїть на місці, вона живе всупереч усьому.
- Я кажу, що вона живе, хоча і важко дихає.
- Всі ці чудові проекти Ви представляєте на отаких от форумах і виставках. Розкажіть докладніше про цей форум, будь ласка. Що на ньому буде?
- Все це - і ще більше проектів - я впевнений, буде. Зазвичай там відбуваються актуальні "круглі столи", науковці відвідують виставку, знайомляться з експонатами. Будуть іноземні представники, і сподіваюся, що хтось зацікавиться, погодиться інвестувати чи купить ліцензію. У готової розробки є два шляхи впровадження з тим, щоб заробили і інститут, якому належить право інтелектуальної власності, і розробники: або ви продаєте ліцензію, або, якщо утворюється нова фірма чи є якась фірма, що має свої акції, можливо домовитись так, що ви стаєте акціонерами тієї фірми. Якщо справи підуть добре, то Ви можете заробити набагато більше, ніж після продажу ліцензії. Але інноваційний процес дуже ризикований, тому в нашій державі треба створювати, як я вже сказав, венчурні фонди.
- Антоне Григоровичу, наскільки ефективні такі заходи, як форум "Наука. Інновації. Технології"? Чи можна говорити про те, що вони дедалі більше привертають увагу зарубіжних чи вітчизняних виробників?
- Я сказав би, що поки що вони дають не дуже великий вихід. І тут я знову повертаюся до фактора стабільності. Також можна додати до цього ще одну проблему - корупція, коли іноземна фірма, яка хоче розгорнути свою діяльність в Україні, стикається з тим, що чиновники всюди вимагають хабара. Я не відкриваю Америки, це засвідчують світові рейтинги, це визнає уряд, навіть створений спеціальний антикорупційний орган.
Але, незважаючи на те, що результат невеликий, такі форуми проводити треба, хоча б для наших фірм. Мені здається, що чим більше ми будемо орієнтуватися на власні сили, тим це буде ефективніше для нас. Це правильно для нас - таке моє переконання.
- А чи такі заходи, як цей інноваційний форум, на Вашу думку, мають вплив на розвиток і стан науки?
- Безумовно. Коли ти працюєш, важливо постійно отримувати інформацію, тому що можна відкривати Америку у себе в лабораторії і не знати, що діється у світі. Наші вчені можуть побачити наочно, хто що робить, зав'язати корисні контакти, співпрацю з представниками закордонних фірм, бізнесменами. А цей форум, що днями відкривається, вельми представницький. Тільки від Національної академії наук України в ньому візьмуть участь майже півсотні інститутів.
Укрінформ.
Anna
Олена