У Львівському національному аграрному університеті (ЛНАУ) відбулося засідання Ради Західного наукового центру НАН України і МОН України «Аграрна наука і практика: результати і завдання». У засіданні взяли участь члени Ради Центру, наукові працівники академічних установ, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, академіки і члени-кореспонденти Національної академії аграрних наук України західного регіону країни та представники органів місцевої влади.
З науковими доповідями виступили: директор Інституту біології тварин НААН України академік НААН України Василь Влізло, директор Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України член-кореспондент НААН України Григорій Седіло, проректор з наукової роботи Львівського національного аграрного університету доцент Василь Лопушняк.
Серед тих, хто взяв участь в обговоренні доповідей, був і Олег МИКУЛА – доцент кафедри земельного кадастру Львівського національного аграрного університету, наукова діяльність якого пов’язана з дослідженням питань інформаційного забезпечення організації раціонального використання та охорони земельних ресурсів, вдосконалення оцінки земель різного цільового призначення. Розмову з науковцем пропонуємо вашій увазі.
«Питання щодо того, яка власність краща, — дискусійне»
— Олеже Ярославовичу, людина в сільському господарстві — організатор чи деструктивна сила?
— Людина сформувала сучасну структуру аграрного сектора, і зрозуміло, що без неї аграрний сектор у своєму нинішньому вигляді існувати не може. Власне, ми є свідками того, що в результаті безгосподарності колись продуктивні сільськогосподарські угіддя заростають чагарниками, меліоративні канали перестають виконувати свої функції — і відбувається повторне заболочення.
З іншого боку, повністю перейти на технології без застосування хімічних засобів (ідеальні — з позиції екології) економічно неможливо, оскільки собівартість продукції буде настільки великою, що не зможе конкурувати на ринку, бо ж середній українець витрачає на харчі значну частину свого скромного бюджету.
— У чому бачать наукові працівники Львівського національного аграрного університету основні завдання аграрної науки?
— У Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №279-р «Про схвалення Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки» виписано основні напрямки вдосконалення наукового забезпечення аграрного сектора. У ньому, зокрема, зазначено, що сучасний стан економіки країни потребує створення нової системи інноваційного розвитку агропромислового сектора — «аграрна освіта—аграрна наука—аграрне виробництво» — і поглиблення співпраці центральних та місцевих органів виконавчої влади у вирішенні питань функціонування і розвитку аграрної освіти та науки.
Відповідно до зазначеної концепції, вчені ЛНАУ працюють над пріоритетними напрямами розвитку аграрної науки, визначеними на державному рівні Міністерством аграрної політики та продовольства і Національною академією аграрних наук України з урахуванням наявного кадрового потенціалу та обсягів фінансування науково-дослідних робіт.
— Чи відчувають люди, які працюють у сільському господарстві, сприятливий вплив наукових досліджень учених аграрного університету та інших галузевих установ?
— Це запитання, радше, до користувачів, ніж до розробників наукової продукції. Однак слід зазначити, що чимало наукових досліджень не мають поки що практичного застосування з багатьох причин. Основні з них — відсутність фінансових ресурсів як для проведення досліджень, так і для їх реалізації, недостатня співпраця науки з виробництвом (приватний капітал поки що, на жаль, активно не долучився до цього процесу).
— Що важливіше нині в сільському господарстві: поглиблювати наукові дослідження чи намагатися навести елементарний порядок? Адже за роки незалежності з карти України зникло понад дві тисячі сіл.
— Зникнення сіл — це проблема комплексна і лише частково пов’язана з аграрним сектором безпосередньо. «Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. Середньорічна заробітна плата в сільському господарстві найнижча серед галузей економіки». Це — цитата з Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року.
Отже, проблеми українського села науковці вивчили і донесли до державних мужів, котрі, своєю чергою, ухвалили досить змістовну програму. Щоправда, час, що минув з моменту її прийняття, засвідчує: проблема таки далека від вирішення.
— Яким має бути наше ставлення до запровадження ринку земель?
— Тут не можна керуватися підходом: є ідеальний варіант — треба його реалізовувати. Вільний ринок земель без належного законодавчого регулювання не може вирішити ані екологічних, ані соціальних проблем. Адже нині один із сегментів земельного ринку, а саме — ринок оренди, досить розвинений і має належне правове забезпечення. І все ж згадані вище проблеми аграрного сектора розв’язати не вдалося. Хоча упродовж тривалого часу він не може залишатися таким половинчастим, оскільки підриває стабільність, породжує непевність серед тих, хто має землю чи хоче мати її у власності. Жодними соціологічними опитуваннями справі не допоможеш, та й, врешті, немає політичного рішення, яке б задовольнило всіх: і власників-пенсіонерів, і агрохолдинги, і аграрних бізнесменів-початківців.
— Обласне керівництво Львівщини цікавиться станом справ з природною родючістю ґрунтів?
— Цікавиться, але можливості реалізації благих намірів обмежені фінансовими можливостями. Обласна рада навесні цього року проводила круглий стіл, на якому обговорювалися проблеми деградації ґрунтів, визначалася з можливими напрямками використання скромних, порівняно з потребами, коштів обласного бюджету. Обласні депутати отримали достатньо повну інформацію про стан ґрунтів в області з уст провідних ґрунтознавців, у тому числі — й нашого університету.
— У чиїй власності повинна відбуватися концентрація сільськогосподарських земель?
— Питання щодо того, яка власність краща, — дискусійне. Ми вже пережили етап нашого розвитку, коли всі, майже одностайно, з усіх трибун заявляли, що державна власність неефективна і не може конкурувати з приватною. Саме це було покладено в основу ідеологічного обґрунтування проведеного роздержавлення та приватизації земель в Україні. Нині ми знову є свідками переходу до нового підходу, відповідно до якого роль державної власності на землях сільськогосподарського призначення знову дістає пріоритетну підтримку з боку виконавчої влади.
Але виникає запитання: тут йдеться про суто корисливі наміри отримувати дивіденди від передачі земель в оренду чи про добро для держави? На наш погляд, належало б створити такі умови, які б справді забезпечували задекларований на початку земельної реформи принцип рівноправності всіх форм власності. А вже історія розставить всі крапки над «і». Тобто, конкурентна боротьба визначить, яка з форм власності та які організаційно-правові форми господарювання будуть переважаючими.
У деяких країнах, наприклад у Франції, влада підтримує фермерські господарства, забезпечуючи при цьому їм фінансову допомогу, а отже — й підтримку в розвитку сільських територій. Крім того, фермери у Франції та інших країнах сформувалися впродовж століть у результаті конкуренції, а багато з них, розорившись, пішли в інші галузі. Ті, що залишились, були найкращими, поступово накопичували капітал та досвід, що дає змогу їм конкурувати як на внутрішньому, так і на світових ринках.
— Як ви вважаєте: ріпак — це шкідник чи, навпаки, дуже цінна культура для підвищення родючості ґрунту?
— Негативне ставлення до ріпаку сформувалося, на наш погляд, штучно. Це культура відносно нова на наших полях, адже впровадження ріпаку в Радянському Союзі почалося з 70-х років. І основою для цього були виведені сорти, які можна використовувати для харчових цілей, а також — для зростання обсягів потреб в олії для харчової промисловості. До речі, саме в країнах Західної Європи ріпак став основною технічною культурою.
Цікаво, що ніхто з псевдоекологів не говорить про той негативний вплив на ґрунти, які мали, для прикладу, цукрові буряки, що в структурі посівних площ посідали в окремих господарствах понад науково обґрунтовані норми і доходили до 20 і більше відсотків. Натомість, із позиції розвитку ерозійних процесів, ріпак — значно кращий, аніж цукрові буряки.
З іншого боку, економічні реалії сьогодні змушують виробників вирощувати ті сільськогосподарські культури, які приносять найбільший дохід. А з позиції екології, будь-яка монокультура є неприпустимим явищем, адже природа потребує різноманітності. Водночас, на урядовому рівні робиться багато, зокрема, прийнято ряд постанов, які визначають оптимальну структуру посівних площ в окремих природно-сільськогосподарських зонах. Тож фактичну структуру посівів можна легко контролювати силами сільськогосподарської інспекції, яка має для цього відповідні повноваження.
Вважаємо, що ріпак — важлива сільськогосподарська культура, і її негативний імідж нічим не обґрунтований.
«В університеті формується цілісна вертикально інтегрована система підготовки кадрів...»
— В Україні земля як капітал має належну оцінку?
— Відповідно до існуючої нормативно-методичної бази, в Україні існують кілька видів оцінки земель: бонітування ґрунтів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земель. Грошову оцінку прийнято поділяти на нормативну та експертну.
Однак якою б досконалою не була методика будь-якої оцінки, реальна ринкова вартість може сформуватися тільки за умов повноцінного земельного ринку. Тому всі ті дані, які публікуються про так звану «реальну вартість», можна розглядати як прогнозні. Неправильно вважати, що не можна запроваджувати ринок, оскільки буде низька ціна, чи чекати часу, коли сформуються необхідні умови для «науково обґрунтованої» вартості.
Сьогодні один із сегментів ринку земель сільськогосподарського призначення активно функціонує — це ринок оренди. Попри потужне державне регулювання цього сегмента ринку (законодавчо встановлене обмеження мінімального розміру орендної плати), саме він є дзеркалом, в якому можна простежити співвідношення попиту та пропозиції.
Поки що, зважаючи на наявність великої площі земель сільськогосподарського призначення, які не обробляються (не укладені договори оренди), попит відстає від пропозиції. Тому розраховувати на велику вартість наших земель не доводиться.
— Часто чуємо, що нам «потрібно змінити парадигму організації земельних відносин». Яким векторам цієї зміни віддали б перевагу?
— Щодо парадигми організації земельних відносин, то загальні принципи реформування земельних відносин були задекларовані ще на зорі земельної реформи на початку 90-х років XX століття. З того моменту змінювалися не стільки стратегічні, скільки тактичні напрями реформування земельних відносин.
На наш погляд, стратегічні напрями земельної реформи не потребують істотних вдосконалень, а основні принципи, покладені в її основу, залишаються актуальними і сьогодні.
— Професор Роман Рогатинський, проректор з наукової роботи Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя, у своєму виступі сказав: «У нас кадри є. Працюємо, щоб вони були освіченішими». Йдеться про тих, хто працюватиме (і нині працює) на селі. Що для цього робить Львівський аграрний університет?
— Назагал рівень освіченості людей на селі доволі високий, у тому числі — за рахунок випускників аграрних вишів. З року в рік кількість напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка в аграрних вищих навчальних закладах, зростає. Крім традиційних для села працівників: агрономів, сільських механіків, ветеринарів, зоотехніків, — додаються екологи, аграрні менеджери та інші фахівці. Наш університет є освітнім закладом IV рівня акредитації, який здійснює фундаментальну, загальнокультурну та практичну підготовку бакалаврів, спеціалістів та магістрів.
Нині у ЛНАУ на шістьох факультетах навчається майже десять тисяч студентів за 9 напрямами, 17 спеціальностями та 25 спеціалізаціями. В університеті запроваджено ступеневу систему підготовки кадрів, яка дозволяє здобути три освітньо-кваліфікаційні рівні: бакалавр (4 роки навчання), спеціаліст (додатково, після отримання бакалавра, 1 рік навчання), магістр (додатково, після отримання бакалавра, 1—1,5 року навчання). Сукупний ліцензійний обсяг прийому студентів — 4535 осіб.
Укладено угоди про науково-технічне співробітництво з вищими навчальними закладами Польщі, Чехії, Німеччини, Англії, США, Австрії, Хорватії та Словаччини.
Львівський національний аграрний університет готує фахівців за такими спеціальностями: якість, стандартизація та сертифікація; економіка довкілля і природних ресурсів; фінанси; облік і аудит; економіка підприємства; міжнародна економіка; менеджмент організацій; менеджмент зовнішньоекономічної діяльності; екологія та охорона навколишнього середовища; землевпорядкування та кадастр; ГІС-технології; підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини і обладнання; обладнання переробних і харчових виробництв; енергетика сільськогосподарського виробництва; механізація сільського господарства; промислове та цивільне будівництво; архітектура будівель і споруд; дизайн архітектурного середовища; плодоовочівництво і виноградарство; агрономія.
Зусилля працівників нашого університету спрямовані на надання освітніх послуг — відповідно до ринку праці шляхом оптимізації структури спеціальностей та спеціалізацій, з урахуванням перспектив і тенденцій розвитку аграрної галузі. В університеті формується цілісна вертикально інтегрована система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з метою досягнення необхідного рівня забезпечення аграрної галузі висококваліфікованими кадрами. Науково-педагогічні працівники університету істотно оновили зміст навчання з урахуванням потреб сучасного виробництва.
Мусимо, на жаль, визнати, що нині в селі не створені умови, які б стимулювали випускників залишатися там працювати. Здібна молодь прагне реалізувати себе в місті — ситуація в українському селі погіршується.
«Традиційна проблема для українських реалій — корупційні схеми перерозподілу земель»
— Вдале географічне розміщення України — це плюс для використання земельних ресурсів чи...?
— Якщо відштовхуватися від сформульованого запитання, яке оцінює наше географічне положення як вдале, то для використання земельних ресурсів воно теж буде вдалим. Зручне розташування стосовно потенційних ринків збуту, транспортних артерій та інші фактори географічного розміщення стимулюють розвиток усіх галузей, у тому числі — і аграрного сектора, проблеми якого ми, власне, й обговорюємо. Тому, безумовно, це — плюс.
— Який відсоток сільськогосподарських земель мав би залишатися в державній власності?
— Нині внаслідок роздержавлення та приватизації в державній власності залишилося, за офіційними даними, понад 10 млн. га, з яких понад 4 млн. не використовується. Розпайованих угідь — 27,5 млн. га. Багато це чи мало? Якщо розглядати з позиції нинішнього стану використання цих земель, який, м’яко кажучи, можна назвати поганим, то, мабуть, досить багато. Але варто зазначити, що останнім часом на законодавчому рівні робляться спроби врегулювати це питання. Тож належить очікувати, що заплановані заходи дозволять не тільки елементарно впорядкувати використання земель державної власності, а й поповнити бюджет за рахунок орендної плати за ці землі. Тому, мабуть, абсолютно недоречно буде зараз робити спроби «науково обґрунтовувати» необхідну частину земель державної власності. Мабуть, створені прозорі механізми земельного ринку вирішать це питання виключно через ринкові механізми. Єдина традиційна проблема для українських реалій — найрізноманітніші корупційні схеми перерозподілу земель.
— У США, починаючи з 1985 року, потім — у 2002-му і 2008-му було прийнято низку сільськогосподарських законів. Як підсумок — там створили Програму сприяння якості середовища. Чи в Україні хтось над цим думає — науковці, владні мужі різних рівнів?
— Ці проблеми активно обговорюються як у наукових колах, так і у владних коридорах. Концентровано вони відображені в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року, яку ми вже згадували і в якій йдеться про такі якісні чинники, як якість середовища, якість життя селян, добрий стан тварин, безпека продовольства, збереження культури села.
— Як би ви охарактеризували стан земельного фонду західних областей України?
— Стан земельного фонду західних областей України є предметом обговорення не тільки на засіданнях Ради Західного наукового центру, а й широкої наукової громадськості. Оцінку стану земель дають представники різних напрямів та наукових шкіл (ґрунтознавці, землевпорядники, економісти, географи та інші).
Концентровано всі проблеми можна викласти за такими пунктами:
малоземелля, дрібноконтурність, строкатість ґрунтових умов західноукраїнських земель, що склалося історично і впливає на організацію використання земель;
ерозія та деградація ґрунтів (зменшення кількості гумусу в ґрунтах, зростання площ кислих ґрунтів, забруднення ґрунтів);
жахливий стан меліорованих земель. Тут питання особливе, оскільки витрачені у 60—80-х роках XX століття кошти на меліорацію наше покоління не просто не підтримує в належному стані, а й руйнує. Цьому сприяє необдумана політика критики меліоративних заходів як у наукових колах, так і в державних органах. Уже виросло покоління, яке сприймає меліорацію як ворога природи. Однак останні роки засвідчують виникнення низки проблем, пов’язаних із регулюванням водного режиму. Тож без комплексних меліоративних заходів їх розв’язати не вдасться.
— Голова Західного наукового центру академік Зіновій Назарчук запропонував внести до Ухвали засідання Ради Центру пункт про те, щоб цей документ розіслати в усі обласні адміністрації країни — аби агропромислові департаменти областей дружно взялися за роботу, оскільки, на думку Зіновія Теодоровича, «результат має бути, щось має залишитися». Як ви вважаєте — таки буде результат?
— Результат буде. Адже на засіданні обговорювалося широке коло питань, які стосуються розвитку аграрного сектора економіки, а отже — збереження українського села, чи, радше, відновлення.
Не всі заходи, які пропонувалися, можуть бути реалізовані вже сьогодні — як через відсутність нормативної бази, так і через відсутність коштів. Однак вони можуть бути основою для розроблення на регіональному рівні різноманітних заходів, які стосуються як охорони ґрунтів, так і вдосконалення правових механізмів регулювання земельних відносин.
Джерело: http://www1.nas.gov.ua/
Олена
Светлана