– Вадиме Івановичу, в очолюваного Вами інституту і у Вас особисто є колосальний досвід наукових розробок в сфері чорної металургії. А як Ви оцінюєте сучасний стан цієї галузі в Україні і які її перспективи на найближче майбутнє?
– Спеціалістами нашого інституту розроблені перспективні технології доменного, сталеплавильного виробництва, які реалізовані в багатьох країнах світу і сьогодні продовжують там активно впроваджуватися. Нажаль, не дивлячись на те, що у нас є розробки світового рівня, які мають переваги над аналогами багатьох країн світу, впровадження їх в Україні йде не дуже активно. Це пов’язано з тим, що в наш час розвиткові металургійної науки в Україні не приділяється певної уваги. Впродовж декількох десятиліть державна політика по відношенню до металургії будується на тому, що галузь повинна розвиватися сама по собі, без контролю стратегічної спрямованості з боку держави. За останній час ситуація ще більш ускладнилась. З появою іноземних власників українських підприємств інтерес до розробок Інституту в нашій країні абсолютно недостатній і не дозволяє нам активно працювати та здійснювати свої дослідження в Україні. Зокрема, якщо раніше базовим заводом Інституту чорної металургії, на якому проходили апробацію і реалізовувались наші розробки, демонструвалась їх ефективність, був «Криворіжсталь» – найбільше металургійне підприємство України, то після того, як комбінат був проданий корпорації АрселорМіттал, впровадження наших розробок на комбінаті суттєво скоротилось.
Це не дивно. Великі міжнародні корпорації мають свої наукові центри і зацікавлені в їх розвиткові та активному впровадженні результатів власних досліджень, хоча вони за рівнем значно поступаються розробкам нашого інституту. В якості прикладу можу сказати, що у нас є такі найбільші розробки, як будівництво доменних печей великого об’єму і оснащення їх сучасними безконусними завантажувальними пристроями, розвиток технології термічного зміцнення металургійної продукції, технологія і обладнання для десульфурації чавуну, яке забезпечує високу якість кінцевого продукту (сталі та прокату). Є розробки в області сталеплавильного і прокатного виробництва, де нашому інституту в минулі роки належала вирішальна роль в розвитку цих напрямів і в СРСР, і в Україні. Сьогодні наші нові великі розробки впроваджуються в Китаї, Японії, Росії та інших країнах, де вони високо оцінені.
– Які розробки Інституту Ви могли б відзначити як найбільш успішні?
– Ученими нашого інституту ведуться дослідження по всіх перерозподілах металургійної промисловості. Сьогодні тут працюють біля 350 чоловік, 50 з них – це керівники і найбільші спеціалісти в своїх областях. Академіку Зоту Іллічу Некрасову, чиє ім’я сьогодні носить інститут, належить ідея будівництва доменних печей великого об’єму. В свій час вона була успішно реалізована нами в будівництві 9-тої доменної печі «Криворіжсталі», яка по цей день залишається однією з самих великих в світі. Сьогодні такі печі є найбільш запитаними, зокрема, в Європі, в Японії, яка знесла всі свої 70 доменних печей і побудувала на їх місці печі великого об’єму за методичною базою, розробленою в нашому інституті. В Україні поки що реалізується єдиний подібний проект – це сучасна доменна піч в Єнакієвому, яка оснащується новими засобами управління і розподілу шихти, засобами для використання пилевугільного палива. Ця піч будується з використанням закордонного обладнання, яке виготовлено по нашій ідеології. В пуску та освоєнні цієї печі беруть участь співробітники нашого інституту.
Під керівництвом провідного спеціаліста нашого інституту, доктора технічних наук Анатолія Пилиповича Шевченка активно розробляється і реалізується технологія десульфурації чавуну. Ця проблематика особливо важлива для України і Китаю, де застосовується вугілля з високим вмістом сірки. Ця технологія, яка має переваги над всіма сучасними світовими розробками, в минулі роки була частково реалізована на заводах України, а сьогодні активно впроваджується в Китаї. Там по нашим проектам і з нашою участю реалізовано 60 найновіших установок для десульфурації чавуну. В Україні подібних ще немає. Ці установки дають унікальні показники знесірченого чавуну і, отже, металопродукції з низьким вмістом сірки. А це визначає міцність, антикорозійну стійкість та інші важливі властивості кінцевої продукції.
Таким чином, ми розробляємо проекти будівництва установок, забезпечуємо їх освоєння, доводимо, що вони більш ефективні, ніж ті, що пропонують інші закордонні дослідники. Але, нажаль, не знаходимо поки що певної уваги в Україні.
– Як держава могла б сприяти тому, щоб вітчизняні металургійні підприємства активніше реалізовували розробки Інституту?
– Нас добре знають на всіх металургійних заводах в Україні як підприємство, яке здійснює великі розробки. Але продовження цих розробок, їх реалізація вимагають певних фінансових витрат. Але іноземні власники підприємств в Україні, не будучи впевненими в стабільності свого бізнесу в нашій країні, побоюються вкладати великі кошти в комплексну модернізацію виробництва. Тому наша металургія відстає від рівня, який досягнуто сьогодні в світі, і наших розробок, реалізованих за кордоном.
Будучи головним інститутом з проблем чорної металургії в Україні, ми здійснюємо науково-технічне супроводження Програми розвитку гірничо-металургійного комплексу України, регулярно надаємо уряду наші пропозиції. Зокрема, в рамках цієї програми нашим Інститутом неодноразово пропонувалось, щоб стимулювання підприємств, які працюють в Україні, регулювалось державою, щоб держава примушувала їх впроваджувати кращі технології та активізувала споживання вітчизняного металу всередині країни. Металургія дає 40% валютних надходжень в економіку України, тому вважаю, що ця галузь повинна стати пріоритетною і державою повинні бути створені найбільш сприятливі умови для її успішного розвитку та всебічного оновлення. Тільки в цьому випадку Україна зможе достойно конкурувати на світовому ринку металопродукції.
“Інвест-Україна” №1(50), 2012
Олена
Anna