Борис Юрлов, заступник директора з економіки та маркетингу Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона кілька днів тому повернувся з тривалого відрядження до Китаю.
Два роки тому ІЕЗ ім. Є.О. Патона почав співпрацювати з китайським департаментом науки та техніки міста Гуанчжоу, в результаті чого на базі інституту було створено українсько-китай-ську наукову установу і підписано кілька контрактів з розробки зварювального обладнання до 2015 року.
"В Україні наші нові технології не потрібні, але вони затребувані в Китаї, де зараз активно розвивається автопром і суднобудування", - пояснює Б.Юрлов. За його словами, завдяки україн-сько-китайському співробітництву "мізки вчених не запливають жиром", а інститут заробляє гроші на власні дослідження.
З $ 1млрд., вкладеного у вітчизняну науку в 2010 році, більше $ 200 млн. - це іноземні інвестиції.
Тим же принципом сьогодні керуються більшість наукових установ країни, які не задовольняються мізерним держфінансуванням. А українські вчені, які працюють на закордонних замовників, в кілька разів збільшують свої невеликі зарплати.
Українські ідеї - товар, більш за все затребуваний в Росії, Китаї, Німеччині та США.
"Практично всі наші газопроектні інститути" викуплені "російським Газпромом", - образно констатує Ігор Єгоров, завсектором статистики науки та інновацій науково-технічних статистичних досліджень Держкомстату України.
За даними Єгорова, якщо в 1995 році доходи від міжнародних проектів українських НДІ становили 15% від усіх зароблених ними грошей, то в 2010-му - вже 25%. Причому експерти впевнені: насправді українські НДІ заробляють значно більше іноземною співпрацю, ніж афішують. Сьогодні майже всі науково-дослідні інститути мають контракти з іноземцями - сказав академік НАНУ Ярослав Яцків.
Академік вважає тенденцію неоднозначною: "Завдяки іноземцям ми отримуємо доступ до сучасних наукових розробок, але втрачаємо національний науковий потенціал. Сьогодні понад 1 тис. українських учених працюють за довгостроковими контрактами за кордоном ".
У 2007 році Науково-техноло-гічний комплекс “Інститут монокристалів”, обігнавши багато закордонних компаній, виграв міжнародний грант на поставку прозорої броні.
Чудо української техніки удвічі тонше застосовуваного сьогодні у військовому обладнанні броньованого скла - всього 35 мм, а показники міцності набагато вищі. Броня складається з трьох шарів - сапфіру, скла та пластмаси. При ударі об сапфіровий шар куля сплющується, а інші компоненти утримують її. Людина, що знаходиться за таким склом, відчуває себе в цілковитій безпеці, запевняють учені.
Один з компонентів прозорої броні - пластини сапфіра - виготовляли українські вчені, а установка броні на натовські бронетранспортери - справа рук німецьких і чеських фахівців, розповідає про міжнародне співробітництво Іліас Щербаков, вчений секретар інституту.
Ще один його міжнародний проект - поставка кристалічних елементів німецькій фірмі Smiths Heimann, яка випускає обладнання для митних терміналів - тих самих, що просвічують багаж в аеропортах, а також вантажі і транспорт на дорожніх прикордонних пунктах. Харківські кристали "працюють" більш ніж в 600 аеропортах США.
Продукцією інституту всерйоз цікавляться також компанії, що виробляють медичну техніку, наприклад Detection Technology - фінський виробник рентгено-діагностичних комплексів.
"Державні замовлення на високотехнологічне обладнання надходять нерегулярно, і робота з іноземцями - єдина можливість розвитку", - зізнається І.Щербаков.
Не знають, як би обійшлися без експорту ідей, і в українському науково-дослідному інституті харчової промисловості. Їх технологія виробництва квасу припала до смаку в несподіваному для цього місці - в Німеччині.
"Там живуть близько 2 млн. емігрантів зі Східної Європи, і сформувався контингент, що вживає нетипові для німців продукти, - розповідає Еріх Бістрікер, експерт з науково-дослідної кооперації німецького бюро DE International, сприяючого співпраці українських учених і німецьких виробників. - Тому в Німеччині вирішили освоювати цей ринок і звернулися до досвідченого українського інституту ".
Іноземцями, які полюють за українськими ноу-хау, часто рухає бажання заощадити на гонорарах вченим, стверджують експерти. Так, за словами Б.Юрлова, середня місячна зарплата наукового співробітника в Західній Європі в перекладі на українську валюту становить 30-50 тис. грн., Тоді як українцю на зарубіжному проекті нерідко платять понад зарплату всього — 2 тис. грн. плюс відрядження.
Втім, іноді винагорода істотно вище - в одному з останніх українсько-австрійських проектів, за словами І.Єгорова, рядові дослідники будуть заробляти по $ 1 тис.
У той же час замовлення розробки в Україні для іноземців дешевше, ніж у розвинених країнах Заходу. "Наші розцінки на 20% нижче, ніж американські", - відзначає Б.Юрлов.
Також в роботі з українськими дослідниками для клієнтів є і додаткові "бонуси": наприклад, коли Китай замовляє якусь розробку в німців чи британців, вони не посвячують замовника у всі тонкощі своїх винаходів, а лише продають обладнання. "А українські вчені все пояснять і всьому навчать", - підкреслює Б.Юрлов.
При цьому китайці або в'єтнамці не так вимогливі, як європейці чи американці, і охоче купують іноді не дуже конкурентноздатні винаходи українців.
Сфери інтересів закордонних компаній в українському науково-дослідному середовищі, за словами експертів, як правило, чітко спеціалізовані. Росіян привертає розробка газотранспортних конструкцій і оборонна галузь. Китаю потрібні технології виробництва нових матеріалів для військової промисловості і будівництва, Німеччині - знахідки в біології і морських дослідженнях, які найчастіше застосовуються в фармацевтиці та екологічних програмах.
Лабораторії донецького інституту “ПівденНДІдіпрогаз”, що займається проектуванням об'єктів газової промисловості, майже на 100% завантажені замовленнями російського Газпрому. Співробітники НДІ проектують трубопроводи та підземні сховища нафти і газу, а також заводи з переробки природних енергоносіїв і багато іншого.
"У Газпрому є гроші, а вітчизняним підприємствам послуги донецьких учених не потрібні", - говорить Михайло Чічаєв, заступник головного інженера інституту.
У таких відносинах експерти бачать основний мінус міжнародного співробітництва: відкриття українських вчених впроваджуються переважно за кордоном.
Однак навіть з такого становища можна витягти чималу вигоду для власної держави. "Наука Ізраїлю в основному працює на закордонних замовників, і країна домоглася феноменальних успіхів в цій області за останні 20 років", - наводить приклад І.Єгоров. Ця невелика держава сьогодні розробляє технології в галузі електронних систем, озброєння, безпеки авіаперельотів, біології та в багатьох інших сферах для замовників з провідних країн.
До того ж Ізраїль є світовим лідером по витратах на дослідницьку діяльність: щорічно на ці цілі виділяється 4,7% ВВП.
"Звичайно, всі витрати потім з лишком окупаються", - додає І.Єгоров.
У 2011 році на розвиток науки Україна виділила всього 0,7% ВВП. Для порівняння: Швеція - 3,7% свого значно більшого ВВП, а Японія - 3,06%.
У цілому в багатьох країнах ЄС за чверть століття щорічні відрахування на наукові розробки зросли в 18 разів, і навіть під час кризи витрати на наукову діяльність там не скорочувалися, а росли. Наприклад, Данія, в 2005 році вклала в наукові дослідження 2,5% ВВП, до 2010-го збільшила цю статтю витрат до 3,1% ВВП - $ 6,4 млрд. Адже в Європі чітко визначено: економія на наукових розробках тут же стає гальмом у розвитку ринку.
Причому за рахунок міжнародних проектів НДІ абияк вдається оновлювати технічну базу, а зарубіжне співробітництво стимулює українських вчених, особливо молодих, рости професійно
Олена
