КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ РОЗРОБОК: ДОСВІД ННЦ ХФТІ

У 2008 році в Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут»(ННЦ ХФТІ), згідно з розпорядженням Національної академії наук України, було створено підрозділ з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності — ТІДІВ ННЦ ХФТІ, до складу якого увійшли два підрозділи наукового центру: лабораторія патентних досліджень (1971 р.) і сектор комерціалізації (2006 р.). У статті пропонується погляд на ключові етапи, які визначають ефективність комерціалізації результатів науково-дослідної діяльності на основі досвіду з комерціалізації в українських реаліях і досвіду європейських, американських офісів по комерціалізації, з яким співробітники підрозділи мали можливість ознайомитися, беручи участь в заходах з обміну досвідом та стажуваннях. Якщо проаналізувати напрямки діяльності ТІДІВ ННЦ ХФТІ і подібних відділів в інститутах і університетах США і Європи, то на перший погляд, напрямки діяльності абсолютно ідентичні. Але тоді виникає питання, чому в Єв- ропі та США процес комерціалізації набагато успішніший, ніж в Україні і зокрема в ННЦ ХФТІ? Подивимося на відмінності в операційних підходах до наступних етапів процесу комерціалізації:

- формування та просування комерційної пропозиції;

- захист прав на об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ); - отримання вигод від резуль-татів науково - дослідної діяльності.

Формування і просування комерційної пропозиції ґрунтується на діяльності з маркетингових досліджень, бізнес – планування та рекламно-Інформаційної підтримки. В Європі і США велика частина маркетингових досліджень здійснюється сторонніми організаціями при співпраці з підрозділами по комерціалізації, тоді як саме підрозділ більшу увагу концентрує на бізнес-п ла ну ва нні та р ек ла мн о-інформаційної підтримці. Тобто зусилля підрозділу фокусуються більшою мірою на просуванні комерційної пропозиції, як діяльності, яка безпосередньо пов'язана з отриманням відгуку від ринку, залученням сторін, зацікавлених у комерціалізації розробки. На жаль, в нашій практиці все навпаки, основні ресурси (час, персонал) витрачаються на маркетингові дослідження, менше на бізнес-планування. Етап захисту прав на ОІВ можна розділити на ідентифікацію об'єктів ІВ і безпосередньо забезпечення захисту прав на ОІВ. В Європі і США робота з забезпечення захисту прав на ОІВ ведеться із залученням сторонніх фахівців, компаній, тоді як робота підрозділу більшою мірою сфокусована на внутрішніх комунікаціях та ідентифікації об'єктів інтелектуальної власності. Таким чином, підрозділам вдається проаналізувати більше ОІВ, в підсумку це формує значний портфель ОІВ організації. Усереднена статистика щодо ОІВ в університетах та дослідних центрах Європи і США говорить про те, що 2% всіх ліцензій організації приносить 90% доходів, відповідно, 98% ліцензій приносить лише 10% доходу. Так само потрібно враховувати, що частина ОІВ не знаходять свого споживача, тому для успішної комерціалізації розробок важливі, як якість самих розробок, так і достатній обсяг ОІВ. У нашій практиці, основні зусилля спрямованіна забезпечення захисту прав на ОІВ і менше на ідентифікацію ОІВ, що не дозволяє ретельніше проаналізувати потенційний обсяг ОІВ організації. Основним результатом діяльності підрозділів є отримання вигод від використання ОІВ. У практиці розвинених країн використовуються наступні джерела для отримання вигод:

- ліцензування;

- створення Start -up компаній;

- залучення інвестицій для створення нових ОІВ на основі знань і існуючих ОІВ організації. Всі три джерела залежать від повноти зовнішніх комунікацій по презентацій комерційних пропозицій, заснованих на ОІВ. Як правило, фокус роботи підрозділів в Європі і США зосереджений на малому і середньому бізнесі (SME), дослідницьких потребах великих компаній і меншою мірою на роботі різних фондів і організацій, які надають підтримку у вигляді грантів. У нашій практиці, більшою мірою увага приділяється роботі з грантовими структурами і в меншій мірі роботі зі SME і великими компаніями. Чому, знаючи про те, як успішно працюють приклади європейських і американських підрозділів, цей досвід важко накладається на наші операційні підходи до діяльності по комерціалізації? Причини цього визначаються внутрішніми організаційними умовами та умовами зовнішнього середовища. Оскільки внутрішні організаційні умови відрізняються від компанії до компанії, то логічно провести порівняння операційних підходів через призму умов зовнішнього середовища, які є загальними для компаній, залучених до комерціалізації наукових розробок. Держава та підтримка інноваційної діяльності. У розвинених країнах існують потужні програми з підтримки комерціалізації, які спрямовані на фінансування підрозділів з комерціалізації, фінансування проблемних етапів комерціалізації (патентування, 'proof of concept'), фінансування на створення start-up компаній. В Україні поки не існує підтримки інноваційної діяльності в широких масштабах, які б охоплювали наукові, освітні та інші організації, залучені до створення та комер-ціалізації розробок. Тому на етапах «Формування та просування комерційної пропозиції», «Захист прав на об'єкти інтелектуальної власності» ми змушені відмовлятися від залучення сторонніх організацій і виконувати всю роботу самостійно. Як наслідок, ресурси більшою мірою витрачаються на підготовчі етапи формування комерційних пропозицій, ніж на їх просування. Крім того, відсутність фінансування призвело до того, що 99% патентів українських наукових організацій є патентами України, які сильно обмежують можливості комерціалізації. Стан внутрішнього ринку. Не дивлячись на те, що наукова діяльність і її результати застосовні на глобальних ринках, величезну роль для розвитку комерціалізації має попит на внутрішньому ринку. У США 90% патентів на промислові розробки — це патенти США, які знаходять свого споживача на внутрішньому ринку, в основному серед малих і середніх компаній. Великі компанії інвестують в дослідження для створення нових продуктів і технологій. Природно, що потужні економіки США, Європи приваблюють інвесторів в набагато більшою мірою, ніж, наприклад, ринок України. В умовах слабкої української економіки, малий та середній бізнес практично не цікавиться наукомісткими розробками, більшість великих підприємств намагаються вирішувати свої науково-дослідницькі завдання самостійно, або купувати вже готові технології і обладнання. Це пояснює той факт, що зусилля ТІДІВ більшою мірою направлені на роботу з грантовими організаціями та на залучення інвестицій у НДДКР, розробку нових ОІВ при взаємодії з програмами і фондами розвинених країн. Таким чином, в умовах низького внутрішнього попиту на наукомістку продукцію і низького рівня державної підтримки інно- ваційного бізнесу, науковий центр і вчені наукового центру беруть на себе ризики з виробництва та реалізації наукомістких товарів і послуг на комерційних ринках. Фактично, це замінює більш звичні способи комерціаліз а ц і ї ( л і ц е н з у в а н н я а б о створення start-up компаній) для яких переважно патентування за кордоном ібільш високий рівень інвестицій.