Держпідтримка зайвою не буває, але виключно за її рахунок, без активної участі вчених і підприємців нові Кремнієві долини не з'являються. Крім того, лише одиниці успішних технопарків створені одним засновником, інші виникали на основі співпраці декількох організацій, зацікавлених у просуванні та комерціалізації своїх технологій.
Технопарки - продукт не лише студентських аудиторій, а й сільського господарства. Найперші виникли на територіях сільськогосподарських угідь і вільних земель університетів. За даними Американської асоціації технопарків, 60% сучасних науково-технологічних парків є сусідами як мінімум з п'ятьма університетами. Історія техноградів почалася зі створення Кремнієвої долини. Ідею придумали в Стенфордському університеті, відомому своїм нестандартним підходом до точних наук. Його засновник Леланд Стенфорд створив один з найефективніших центрів по виробництву нових технологій. Він вважав, що основною орієнтацією молодих вчених повинна була бути не наука, а розвиток нових технологій і впровадження їх у життя, і вимагав від студентів практичних досліджень. Після Другої світової війни в 1950-х роках у подібних інститутів виникла серйозна проблема: кількість студентів росла, грошей на зарплати, стипендії та гранти не вистачало. Одночасно компаніям не вистачало площ для оренди за прийнятними ставками. У Стенфорді придумали, як вирішити проблему нестачі коштів за рахунок вільної землі. На балансі університету була велика ділянка площею приблизно 32,5 кв. км, продати яку за заповітом Леланда Стенфорда було не можна.
Вихід знайшов професор інженерного факультету Фредерік Терман, якого тепер називають батьком Кремнієвої долини. Він запропонував здавати землю в оренду різним компаніям з виробництва та впровадження технологій та отримувати додаткові доходи від земельної ренти. Так на території колишніх фруктових садів почали зводити офіси.
Першою компанією, яка переїхала в Стенфордський індустріальний парк, була Varian Associates, яка виробляла спеціальні лампи малої потужності для радіосистем. Незабаром там же були відкриті представництва Eastman Kodak, General Electric, Shockley Semiconductor Laboratory, Lockheed, Hewlett-Packard, створені випускниками університету та інших компаній. Протягом 50 років цей офісний парк розрісся до величезного технограду.
Університет вбив одразу двох зайців: знайшов додаткові кошти на роботу і вирішив проблеми з працевлаштуванням своїх випускників. Сьогодні Кремнієва долина - це понад 225 тис. робочих місць у сфері високих технологій. Її особливість - неймовірна щільність високотехнологічних компаній на один квадратний кілометр: Apple, Intel, Facebook, Google, PayPal, Cisco, Sundisk, Yahoo! та інші. Завдання Кремнієвої долини вийшли за межі тільки обміну та продажу дослідних розробок та нових технологій. З часом технопарк став ще й Меккою для стартапів, яким почала давати гранти і держава. А сусідство з великими компаніями підвищило ціни на нерухомість в кілька разів. У тих же 1950-х на озброєння ідею технограда беруть в інших штатах, і вони починають виростати по всіх США. Головний принцип: сусідство з університетами. Наприклад, Research Triangle park в Північній Кароліні - з офісами IBM і дослідницькими центрами GlaxoSmithKline.
Радянський Союз по-своєму в рамках планової економіки відповідає на цей виклик створенням Новосибірського Академмістечка і будівництвом цілого ряду наукоградів. Втім, здебільшого в рамках оборонних програм. У 1970-х історію успіху намагаються повторити в Європі і також беруть за основу ідею Стенфордського університету. Кремнієві долини по сусідству з університетськими містечками виростають в Тель-Авіві, французькій Антібі, англійському Кембриджі та інших країнах. Дорога до успіху не обходилася без вибоїн. Так, кембріджському іннограду з часом вдалося залучити приватні та державні інвестиції в дослідження і отримати дозвіл на будівельні роботи на землі одного з кембриджських коледжів. Однак вартість нерухомості в його околицях була велика, і орендарі не поспішали переселятися ближче до університету. До того ж через закони архітектурного регулювання Великої Британії територію Кремнієвої долини було вкрай складно перебудувати. І все ж зараз на території кембріджської "долини" знаходяться офіси близько 100 британських компаній. У 1980-х ідеї іннограду приходять до Азії. Тут їх часто будують за указом уряду. Так виникає The Singapore Science Park в Сінгапурі. У 1990 році ним почала управляти комерційна компанія Ascenda, на базі якої була сформована міжнародна компанія для управління 30 технопарками країни. Правда, влада тільки налагодила схему роботи, але не пропонували ніяких спеціальних умов для інвесторів і компаній.
Ще одним великим технопарком Сінгапуру вважається Біополіс, розташований поруч з Національним університетом Сінгапуру і його
шпиталем. Вони взаємодіють один з одним у розробці та виробництві біомедичних досліджень. У деяких країнах Азії відносини між університетами та технопарками до сих пір не працюють за планом. Наприклад, в Індії, де у вищих навчальних закладах до цих пір вважають за краще теорію, ніж практику. В результаті технопарки відчувають сильний недолік у кваліфікованих фахівцях. Виходить подвійне замкнуте коло: в університеті не готові вести розробки без замовника і додаткових інвестицій, а замовники не готові звертатися до вузу, оскільки в ньому не вистачає студентів і фахівців, які могли б придумати, як застосувати розробку на практиці. Простіше замовити цю роботу західним вузам. Не справляються з таким завданням і в Індійському інституті природничих наук Бангалора – не забезпечують індустрію достатньою кількістю кадрів. В університеті все частіше намагаються продати розробки західним компаніям і технопаркам, ніж місцевим, намагаючись таким чином заявити про себе світові. На відміну від Сінгапуру, уряд надав для технопаркіряд пільг. На їх учасників не поширюється чинне в країні обмеження на іноземні інвестиції в індійські компанії. Індія намагається додатково стимулювати інтерес до інновацій. Наприклад, в рамках "Програми підтримки техноінноваторов" всі громадяни, які мають оригінальні ноу-хау, можуть отримати фінансову допомогу в розмірі близько $ 1 тис. на втілення своїх ідей. За вісім років існування програми було підтримано понад 150 проектів. Деякі інногради та науково-технічні університети з'явилися завдяки гонці озброєнь. Так, в Ізраїлі до будівництва технопарків доклали руку військові, яким терміново потрібні зв'язки з університетами і нові розробки для озброєння армії країни. Це, як вважають деякі експерти, спричинило подальші проблеми розвитку технопарків: інвестиції до цих пір надходять в основному від США, а не від внутрішніх або європейських інвесторів.
Олена
Anna