Починаючи з 2000 року в Україні жодного бюджетного року не була виконана визначена статтею 34 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” норма щодо забезпечення державою бюджетного фінансування наукової танауково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту (ВВП) України.
Типова щорічна цифра бюджетних видатків на науку становить 0,3-0,5% ВВП, а сумарно — з усіх джерел — 1,2-0,89%, внаслідок чого наука могла відігравати в суспільстві переважно соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки починається з обсягів фінансування, більших за 0,9% ВВП (за умови повного врахування всього об’єму ВВП у статистиці; для України ж, де значна частина ВВП створюється в тіньовому секторі, цей показник оцінюється в 1,7% від офіційно зафіксованого статистикою ВВП). На науку з Державного бюджету витрачається коштів у 10 разів менше, ніж на забезпечення діяльності органів держав-ної влади і правоохоронних органів, тоді як, наприклад, у США, навпаки, витрати на науку в 1,3 раза перевищують витрати на забезпечення діяльності органів державної влади і правоохоронних органів. Навіть у Росії з її значними територіальними розмірами, геополітичними і внутрішніми проблемами таке співвідношення майже удвічі менше, ніж в Україні. Слід зазначити, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія — 26% і Греція — 29%, проте навіть ці показники удвічі вищі, ніж в Україні. А у порівнянні з країнами-лідерами, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), цей розрив з Україною збільшується майже у п’ять разів.
Светлана
Anna