Порятунок всього лиш однією ін'єкцією!
Рушійною силою проекту є Соня Пискунова, наукова діяльність якої сфокусована на створенні нової кісткової тканини за допомогою біомолекули BMP-2 - протеїну, що змушує кістки буквально рости. Основна проблема із ВМР-2 полягає у тому, що ця молекула розпадається всередині людського тіла за лічені хвилини.
ВМР означає «кісткові морфогенетичні протеїни», і виділення цих молекул із кісток – непроста задача, оскільки у 1 кг кісток у середньому міститься всього трохи більше 1 мкг цих протеїнів, яких у суміші налічується близько двадцяти. Але серед цієї чудової двадцятки саме ВМР-2 притягає до себе особливу увагу ортопедів і дантистів, тому що тільки він здатний активувати кістковоутворюючу (остеогенну) диференціацію. Сьогодні на ринку доступний рекомбінантний ВМР-2-білок (rhBMP-2), що робить дослідження з його застосування у регенеративній медицині релевантними. Але є проблема: rhBMP-2 абсолютно не розчинний у воді, що вимагає використання спеціальних буферних розчинів (для запобігання самоагрегації) - таких, наприклад, як концентрована соляна кислота.
Як бачимо, основним завданням шведських хіміків був не винахід велосипеда (таланти ВМР-2 вже відомі), а створення надійного біологічно сумісного переносника, що не тільки захищав би протеїн, але і забезпечував достатній контроль над тим, як і де варто виростити кістковий фрагмент. І такий переносник був знайдений. Ним виявилась гелеподібна сполука (гідрогель) на основі полісахариду - гіалуронова кислота. Вона абсолютно біосумісна, оскільки утворюється в тілі людини та тварин (десь у районі підшлункової залози), а також давно використовується у косметичних продуктах.
Таким чином, запропонована система «протеїн - носій» дозволяє уникнути відкритої хірургічної операції, сполученої з ризиком ускладнень і інфекційного зараження. Крім того, наше тіло гарантовано не відторгне цю терапію. Розробка виявилася настільки успішною, що вже зараз в одній з університетських лікарень проходять її клінічні випробування. Правда, ці тести виявили деякі ускладнення, пов'язані з тим, що необхідно точно визначати оптимальну дозу протеїну, що вводиться. В іншому випадку можлива поява запалення у навколишніх тканинах. Але, незважаючи на несподіваний підводний камінь, шведи не сумніваються, що зовсім скоро цей вид терапії стане буденністю.
І все-таки проблема не така проста. Справа у тому, що оптимальна кількість протеїну залежить від характеру, розміру і місця ушкодження, тобто до її розв'язання необхідно йти методом проб і помилок, накопичуючи фактологічний матеріал, експериментуючи буквально на людях. Крім того, проблеми можуть бути і з носієм, незважаючи на його біосумісність: присутність чужорідної для даних тканин речовини цілком здатна викликати імунну відповідь у вигляді запалення, яке ставить за мету видавлювання «чужинця» назовні, що точно не сприяє загоєнню (проте може спричинити неправильне зростання).
Джерело: InfoNova.org.ua
За матеріалами: science.compulenta.ru
Олена
Anna