Про результати візиту, перспективи та нагальні проблеми української науки в інтерв'ю власному кореспондентові УКРІНФОРМу розповів академік НАН України, голова Державного фонду фундаментальних досліджень України Валерій Кухар.
- Валерію Павловичу, яка мета вашого візиту до Парижа?
- Державний фонд фундаментальних досліджень України співпрацює з Національним центром наукових досліджень Франції (CNRS) з 2008 року. Мета цієї поїздки - обмін досвідом та поглиблення співпраці з французькими колегами.
Ми побували у штаб-квартирі CNRS, підписали нову угоду про співпрацю на наступні три роки і багато говорили про практичне використання можливостей, що були створені за попередньою угодою. Кількість проектів спільних досліджень українських і французьких вчених у межах двосторонньої співпраці зростає. Зокрема, цього разу ми дійшли згоди щодо створення двох науково-дослідних лабораторій, окремі філіали яких увійдуть до складу європейської мережі.
- Що це за лабораторії?
- Загалом вже існує кілька спільних наукових лабораторій - з хімії, з молекулярної біології, з фізики, з матеріалознавства. Новостворені займатимуться географічними дослідженнями у сфері урбаністики та її впливу на життя людини.
Іншу лабораторію французькі науковці планують організувати спільно з Морським гідрофізичним інститутом НАН України у м. Севастополі. Ми отримали цікаві пропозиції, розглянемо їх та, сподіваюсь, ухвалимо відповідне рішення.
Крім того, цього року ми домовилися про проведення спільних семінарів, чого раніше не було.
- Хто саме працюватиме на наукових семінарах?
- Це приблизно по 10 фахівців у різних сферах науки з кожної сторони, які будуть обговорювати окремі проблеми сучасної науки. Обов'язкова умова - залучення молодих (до 35 років) науковців. Така співпраця з CNRS, зокрема, допомагатиме розвитку української науки і участі наукової молоді у міжнародній співпраці.
- Як Ви оцінюєте рівень підтримки молодих вчених в Україні?
- У нашій країні діє програма підтримки молодих науковців, яка передбачає гранти для молодих вчених до 35 років і гранти для докторів наук до 45 років. Це гранти Президента України, які йдуть через Державний фонд фундаментальних досліджень. Такі конкурси проводяться регулярно і стали популярними.
Інший приклад - другий рік поспіль в Україні працює ключова лабораторія з молекулярної біології, створена на базі двох наукових установ НАНУ. Вона має віртуальний формат. Разом з тим, вона має бюджет на рівні 8 млн гривень, спрямованих на наукові проекти. Обов'язковою умовою їхнього фінансування є те, що половина коштів повинна бути використана не на зарплату, а на конкретні наукові дослідження, реактиви, обладнання тощо. Ще одна вимога - широка участь у проектах молоді, аспірантів та студентів.
Така форма підтримки наукової творчості є дієвою і, на мій погляд, досить оптимальною. Адже, незважаючи на певне поліпшення в українській економіці, рівень фінансування науки не відповідає ані чинному законодавству, ані її потребам; в середньому зарплата науковців нижча, ніж зарплата в цілому по промисловості. Вона не створює умов та мотивації для плідної наукової роботи. Головне - немає сучасних умов для ефективної наукової роботи порівняно з європейськими науковими центрами та університетами.
Разом з тим, Фондом фундаментальних досліджень за роки незалежності в Україні було надано 5,5 тис грантів: так, як це робиться у світі - за результатами відкритих конкурсів. Наукові напрямки, за якими проводяться конкурси, збігаються зі світовими тенденціями. Цей Фонд підтримує і прикладні дослідження для створення перспективних технологій. У Франції також підтримуються прикладні розробки вчених, зокрема допомагають у патентуванні перспективних результатів, що є надзвичайно важливо для дослідника. В Україні вартість патентування низька, але патентні розробки вчених використовуються вкрай мало, і взагалі рівень інновацій не більше 2-3 %.
- Які ризики для держави це зумовлює?
- Ну, по-перше, це відтік досвідчених та талановитих кадрів. Хоча з цим явищем вперше ми зіткнулися ще за часів перебудови, а за роки незалежності України така тенденція лише посилилася. На жаль, в українській науці втрачено наступність поколінь. Сьогодні у нас залишилися досить зрілі вчені та молодь, а для плідної діяльності потрібно, щоб були усі ланки ланцюжка.
Втім головна загроза полягає в тому, що Україна втрачає той базовий науковий потенціал, який мала 20-25 років тому. Наша держава славилася у світі як потужна країна за обсягом знань та наукових досліджень, зокрема у сфері матеріалознавства. Сьогодні наш розвиток у цій сфері помітно загальмувався.
- Тобто?
- В Європі запроваджується нова технологічна парадигма, на яку орієнтовані більшість європейських дослідницьких програм. Зокрема, це суттєве - майже втричі - зменшення обсягів використання природних ресурсів та сировини з одночасним збільшенням удвічі рівня життя.
Якщо сьогодні використовувати ті ж самі знання і технології, то ми маємо втричі більше витратити ресурсів і матеріалів для досягнення такої мети і стандартів. Тобто питання нових високоефективних матеріалів, так звана «зелена» економіка, використання відновлювальної енергетики, перехід на біоресурси, повторне використання матеріалів стоять на часі. Нова науково-технічна революція вимагає створення нових матеріалів. Наприклад, цікавою темою є дослідження у галузі ОЛЕБ (оптичні органічні люмінесцентні барвники. - Ред.), які дозволяють перетворювати електричну енергію в світлову енергію. Вони надають можливість використовувати в 10 разів менше електроенергії, ніж звичайні економні, так звані ртутні лампи денного світла, не кажучи вже про звичайні лампи розжарювання. Оце принципова зміна матеріалів. І у цьому контексті Україна ще донедавна займала провідні місця.
Існують й інші напрямки досліджень в галузі біофізики і молекулярної біології, але вони не знаходять збуту і застосування в Україні, хоча у світовій науковій літературі констатується високий індекс цитування наших вчених, імпакт-фактори їхніх робіт.
- Яким чином можна розвинути такі напрямки в науці?
- Якщо держава має потужний АПК, то повинна розвивати біотехнологічний потенціал. І не лише для підвищення врожаю, а й для повного використання тих біоресурсів, які отримує в результаті виробництва сільгосппродуктів. Наприклад, у всьому світі активно розвивається використання так званих біополімерів з рослинної сировини, в т.ч. із застосуванням біотехнологій. В Україні цього немає, але наукові розробки є.
Оптимальною моделлю розвитку науки сьогодні в Україні є забезпечення підвалин для майбутнього. Вітчизняна промисловість, на превеликий жаль, не цікавиться зараз новітніми розробками. На думку власників підприємств, прибутковіше використати існуючі виробничі фонди або закупати готові зарубіжні технології. Але так не робиться ні у Франції, ні в США, ні в Японії. Усі нові світові ідеї потребують коштів, і вони вкладаються, щоб довести винахід, розробку до виробничого циклу, і потім, отримуючи кінцевий продукт, його власники успішно продають готову продукцію або технології за великі гроші. Одним словом, наукові напрямки потребують вливання капіталу.
- Коли зміниться свідомість власника і державників у цьому контексті?
- Потрібно чітко усвідомлювати, що для поступу необхідно жити не лише сьогоднішнім днем, а й жити майбутнім. Наука відкриває не тільки нові знання про наш Світ, природу, життя. Наука є основою економіки та соціальної сфери людства. Лише наука і нові ідеї можуть принести прибуток завтра, і часто прибуток непрямий. Вітчизняні підприємці вкладають капітал у культуру, мистецтво, частково в окремі стипендії для молоді, проте до науки справа ще не дійшла. Для науки важливо, щоб вона відчувала інтерес виробника. Якщо науковець це відчуватиме, то намагатиметься зробити так, щоб підприємець використав його розробку для отримання конкурентоспроможної продукції. Науковець повинен бути впевненим, що підприємець її використає.
Нині відсутнє обов'язкове замовлення на впровадження розробки. В колишньому СРСР Національна академія фінансувалася втричі більше, ніж отримувала бюджетних коштів, за рахунок різних угод у сфері господарювання. У багатьох установах угоди на прикладні дослідження сягали понад 50% загального бюджету, сьогодні цей показник у середньому становить 6-10% - це дрібні контракти.
Існує й інша проблема - роботи виконані за бюджетні кошти не можуть бути просто передані у користування приватному власнику. Необхідно втілити обопільно вигідний механізм. Наприклад, організація, що купує патент, 50% його вартості повертає державі, а решта залишається розробнику. І це дає змогу науковцю організувати невеличке підприємство, дозволить йому довести розробку до виробничого рівня. Необхідно створити відповідну законодавчу базу. Головна дилема полягає у цьому. Наприклад, мій інститут (Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України. - Ред.) розробив кілька років тому цеолітні каталізатори для нафтохімічної промисловості, які, говорячи простою мовою, поглиблювали рівень переробки нафти. Навіть було створено консорціум для їхнього виробництва. Коли ми прийшли до нафтопереробників, то вони заявили, що їм вони не потрібні. А коли у них виникне така потреба, то вони придбають каталізатори в іноземного виробника.
- Напевно, з цієї причини українські споживачі надають зараз перевагу бензину, виробленому на Мозельському нафтопереробному заводі (Білорусь)?
- Поліпшенням якості вітчизняного бензину ми займалися ще у 1992 році, коли розробили першу державну концепцію модернізації нафтохімічної промисловості, і вона тоді потребувала 600 млн доларів США інвестицій. Але далі паперу вона не пішла.
Світовий досвід засвідчив, що глибина переробки нафти сьогодні зросла. Першогонний бензин йде на продаж, а інші фракції переробляються на низку інших цінних продуктів. Українська промисловість була зорієнтована 50 на 50, тобто з половини обсягу вироблявся бензин, а половина йшла на мазут для опалення ТЕЦ. У світі цей показник зберігався в іншій пропорції: 85% йшло на переробку, а 15% - на гудрон, а у Франції і США - 92% і 8% відповідно. Нафта майже повністю переробляється на світлі продукти, і лише низький відсоток йде на гудрон і виробництво асфальту. Щороку якість переробки нафти зростає.
В Україні досі більшість заводів орієнтовані на першогонний бензин, а поглиблена переробка була лише в Одесі (Лукойл) та в Лисичанську, який сьогодні не працює. В результаті такої недалекоглядної політики ми маємо лише 55% глибокої переробки нафти, а інших продуктів глибокої переробки нафти майже не маємо, що й позначається на малому обсязі високоякісного українського бензину. І тому якість Мозельського бензину вражає.
- Яким чином можна вирішити цю проблему?
- Рішення таке, як скрізь у світі, де немає окремо взятого нафтопереробного заводу, а існує нафтохімічна промисловість: тобто уся нафта переробляється на широку гаму продуктів (в тому числі масла, поверхнево-активні речовини, окремі хімікати), відходи не спалюються, а переробляються в інші хімічні продукти, за рахунок чого, власне, і знижується собівартість палива власного виробництва та з'являються інвестиції для модернізації. Україна ж має ціну переробки нафти одну з найвищих у світі, неконкурентоспроможну. Якщо ця тенденція збережеться, то ми й надалі купуватимемо бензин іноземного виробництва.
- Сьогодні в Європі спостерігається тенденція відмови від атомної енергетики після катастрофи на Фукусімі. Та ж Франція, повністю від неї залежна, зі зміною влади оголосила про наміри скоротити за два десятиліття на 25% споживання такої енергії. Як такі тенденції впливають на ситуацію в Україні?
- Знаю одне, що Україна має бути атомною державою і повинна мати 30-35% атомної енергетики у загальному обсязі. Загалом кожна країна повинна дбати про енергетичну безпеку і не прив'язуватися лише до одного з джерел: атомної, газової, гідро-, або теплової енергетики. У нас 50% виробництва електроенергії - це енергетика АЕС, що врятувало нас у 90-і роки. На мій погляд, розподіл повинен бути таким: 30-35% - атомна енергетика, 20-25% - вугільна енергетика, 25-30% - газова енергетика і решта - відновлювальна енергетика. Її частка з часом повинна збільшуватися, поступово заміщувати вугільну, найбільш екологічно забруднюючу.
Якщо говорити про світові тенденції щодо відмови від атомної енергетики, то це має скоріше політичний, ніж прагматичний контекст. Та ж Швеція ще у 2000 році оголосила про закриття своїх АЕС, але до сьогодні ще жодна із станцій не закрита. Німеччина, схоже, рухається подібним шляхом. Україна має уран, має цирконій і цирконієве виробництво, має необхідну інфраструктуру, щоб розумно цим скористатися і забезпечити енергетичну незалежність.
Роман Сущенко, ПАРИЖ. 23 липня 2012 року.
У разі використання цього матеріалу посилатися на сторінку джерела
Код посилання: <ahref="http://www.ukrinform.ua/ukr/news/nautsi_vaglivo_vidchuvati_interes_virobnika___akademik_valeriy_kuhar_1743574">Укрінформ</a
17:08 23.07.2012
Anna
Олена
