Сергій Квіт: У командах фізиків усіх нобелівських лауреатів останніх років були українці
"Ми йдемо на інтерв'ю до Сергія Квіта, якщо маєте питання до нього – пишіть! Спробуємо деякі з них поставити", – написала УП на Facebook перед зустріччю з міністром освіти і науки.
Питань до Квіта виявилось багато: тут і школи й дитячі садки, вузи і наукові ступені, наукова діяльність і неймовірно відсталі від реального життя підручники. Аби отримати відповіді на всі питання з тих, які живо цікавлять громадськість, треба було б замкнути міністра на цілий день – і увесь час мучити його питаннями. Але такої розкоші як день часу – у Сергія Квіта нині нема.
Перед розмовою він кілька разів переносить дату інтерв'ю (востаннє – просто коментарем у Facebook), і при зустрічі, не витрачаючи зайвих хвилин, одразу сідає за стіл переговорів в очікуванні запитань.
Квіт говорить швидко, намагаючись передати за одну хвилину максимальну кількість інформації. Його телефон постійно дзвонить, але він відволікається лише на виклик стаціонарного телефону.
"Так, о восьмій вечора у президента", – каже Квіт і одразу вносить час у календар на мобільному телефоні.
До призначення міністром освіти і науки Сергій Квіт керував Києво-Могилянською академією. На лацкані його піджака досі видніється значок НаУКМА.
Але тепер його поле діяльності суттєво розширилось, хоча це його й не лякає.
"Я мав досвід державної служби. У 2000-му я один рік пропрацював начальником управління преси і книговидання. Я тоді викладав в університеті, мені було цікаво дізнатися, як держслужба виглядає зблизька. Ну й, великий досвід різко опозиційного спілкування з попередніми двома міністрами.
Ми знали всіх, і ми знали всю цю систему. Тож ніяких ілюзій не було. Є нормальна робота, треба працювати, хороші люди в нас працюють", – оптимістично каже Квіт і береться активно відповідати на питання.
– Грузини та фіни при реформі освіти робили величезну ставку на вчителів, на їхню якість. При нинішніх зарплатах, коли викладач у школі або вузі отримує кілька тисяч, як вони можуть давати якісну освіту? У вас є якась програма по переатестації вчителів, з тим, щоб ті, хто пройшов переатестацію, отримували вищі зарплати?
– Це одне з наших завдань, яке має бути вирішено.
– Але коли і як?
– Ми можемо дати відповіді на ці питання, коли реально зможемо розпочати фінансування реформ, перш за все, заплатити людям більше.
У цьому році це неможливо. Минулому році ми скоротили всі державні програми. Зараз все для фронту, все для перемоги.
Тому те, що ви спитали, це одне з завдань, які обов’язково мають бути вирішені. Я за те, щоб вчитися в інших і переймати позитивний досвід. Проте нічого не можна копіювати. Потрібно знайти власний шлях, прийнятний для наших умов. Так само, не все з грузинського досвіду прийнятне для нас.
– Чому?
– Тому що радикальність грузинських реформ була значною мірою пов'язана з тим, що їхня економіка та рівень різноманітних стандартів обвально понизилися під час війни 2008-го року. Зокрема це стосується освіти і науки.
Я багато говорив з Кахою Бендукідзе. Я з ним в основному був не згодний, sorry. Тому що він мислив термінами успіху, маючи на увазі передусім фінансовий успіх. Я не думаю, що там, де ми говоримо про освіту і науку, це є найважливішим.
Також якщо в світі є багаті й просунуті в технологічному відношенні країни, що можуть проводити сучасні наукові дослідження, наука ніби може не відігравати спеціальної ролі в грузинських університетах.
Дистанційна освіта не може висуватися на перший план. Дистанційні форми є ефективними у змішаному навчанні, blended learning. Рішучість грузинів, їхня воля проводити реформи – ось те, що потрібно нам сьогодні.
В Україні були збережені наукові школи. І ми мусимо так ставити питання, що Україна повинна лишатися в переліку країн, які проводять лідерські наукові дослідження...
– Зараз це звучить як насмішка.
– Можливо. Але у командах фізиків усіх нобелівських лауреатів останніх років були вітчизняні дослідники.
Особливо якщо ми подивимося, скільки коштів витрачається на науку у нашій країні – і скільки є в порівнянні з цим наукових публікацій.
- Хто ці люди і чому ми про них не знаємо? Вони живуть за кордоном і є просто вихідцями з України, чи вони працювали тут?
- Маю на увазі Валерія Гусиніна, Сергія Шарапова, Павла Олексенка, Георгія Сукача, Геннадя Зинов’єва, Олександра Марченка. Всі вони з профільних українських академічних інститутів.
Це велика проблема, що наше суспільство й український політикум, не поінформований про наші здобутки.
Треба розуміти, що фінансування наукових досліджень в Україні є мізерним. Весь державний бюджет на науку ледве можна порівняти з бюджетом одного західноєвропейського університету середніх розмірів.
Питання в тому, що зараз нам потрібно провести необхідні реформи, щоб тоді, коли держава нарешті зможе належно фінансувати наукові дослідження, система працювала ефективно.
Я б тут згадав міжнародний аудит наших наукових сил і матеріально-технічної бази, створення єдиного Фонду фінансування всіх наукових досліджень, яке має відбуватися на грантовій основі.
Далі – різні шляхи зближення науки та вищої освіти: через спільні дослідницькі проекти, відкриття спільних магістерських і PhD програм. Демократизація наукового життя, запровадження науковометричних критеріїв оцінювання якості, міжнародна інтеграція української науки. Цей перелік можна продовжувати.
– Науковець Олег Кришталь казав, що система валиться і наша наука не може конкурувати з міжнародною, бо зараз вона дуже фінансово ємка. І якщо раніше можна було провести дослідження, використавши просто старий телефон, то зараз – ні.
– Система обов’язково завалиться, якщо нічого не робити для її реформування і розвитку.
Візьмімо нашу Національну академію наук і галузеві академії. Нею керує Борис Патон, який народився у 1918 році, коли академія була створена.
Патон – видатна, можливо, в чомусь геніальна людина, великий організатор, людина, яка в науці зробила дуже багато.
На жаль, він займає тотально консервативну позицію. У роки незалежності вона була корисна. Значною мірою це його персональна заслуга, що у 90-ті роки нашу Національну академію наук не було просто розбазарено, розібрано на землю і нерухомість – і в цих би академічних інститутах зараз були б не науковці, а продавали секонд-хенд.
Але далі цей консерватизм, тобто бажання нічого не змінювати, відмова від серйозних реформ справді загрожує системі організації вітчизняних наукових досліджень саморозпадом.
– Давайте повернемо до досвіду Грузії. Ви сказали, що не дуже орієнтуєтеся на їхній досвід. Все таки, що саме не можна використати у нас?
– Я лише казав, що не варто копіювати зарубіжний досвід, але варто вчитися. Грузини мають великі здобутки в головному, чому поки що ми не можемо дати раду: у подоланні корупції.
Але слід обережно ставитися до нашумілих експериментів, як-от: "Гроші йдуть за дитиною".
Він стосувався не лише школярів, але й студентів. До Тбілісі, де школи були кращими, потягнулися діти з провінції. Це не вирівнювало якість шкіл у віддалених регіонах.
В університетах студенти масово пішли на право і на економіку, покинувши хімію, фізику і таке інше. Я думаю, що це не те, що нам потрібно. Звичайно, поступово ситуація вирівнювалася, оскільки подібні ліберальні підходи домінували в усіх галузях.
– Тобто варіант того, що гроші ходять за дитиною, ви поки що взагалі не розглядаєте?
– Ні, ми розглядаємо. В нашому новому законі "Про вищу освіту" 20 % держзамовлення мають одержати ті університети, куди прийшли найкращі абітурієнти.
– Але ваучера, який ти можеш використати для навчання як у державному, так і приватному вузі, нема.
– Ні, немає. Хоч із цього року державне замовлення зможуть одержувати приватні ВНЗ. На жаль, поки що приватні університети не складають конкуренцію державним.
Потрібно вирівняти цю ситуацію. Таку мету ми ставили перед собою ще раніше, коли працювали над Законом "Про вищу освіту".
ПІДРУЧНИКИ БУДУТЬ БЕЗКОШТОВНИМИ ДЛЯ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ. ВСЕ ІНШЕ МАЄ БУТИ ПЛАТНЕ
– Ми раніше писали про те, що шкільні підручники відірвані від життя, у них немає ні прав людини, ні урбаністики і взагалі відчуття, того, що ми живемо у ХХІ столітті. Коли наші діти зможуть отримати якісніші книжки?
– Тут є дві проблеми. Перша – це алгоритм підготовки підручників. Друга проблема – це фінанси.
– Ви сказали, що вони будуть платними.
– Звичайно, не від хорошого життя. Ми ще спробуємо знайти бюджетні кошти, необхідні для друку підручників. Але цілком вірогідно, що безплатними вони будуть для окремих малозабезпечених категорій школярів.
Інші будуть купувати.
Зараз найголовніше – створити якісні підручники, яким би не робилися ті закиди, про які ви згадали. І тут друге питання – алгоритму – ми вирішили.
Тепер різні видавництва можуть працювати з авторами, друкувати підручники, і вчителі мають вибирати ті підручники, які є найкращими.
Міністерство відмовляється від того, щоб міністр тикав пальцем у видавництво, друкарню, в конкретного автора й таке інше. Цього вже не буде. Ми передаємо це громаді, громаді вчителів, громаді видавців.
– Але ви пам'ятаєте, що був скандал з підробкою протоколу.
– В демократичному суспільстві, де існує свобода слова, скандали неминучі. Важливо робити правильні висновки.
– Йдеться про те, що протокол, який був озвучений під час засідання, не відповідає тому, який був потім опублікований.
– Ми розглянули це питання на останньому засіданні Колегії МОН. Отже, що відбулося.
Представники громадськості, які повинні були збирати і сортувати рецензії на підручники, виявили значну кількість відверто неякісних експертних відгуків: написаних під копірку, роздрукованих з поданих в Інтернеті зразків, коли тільки вставлялися назви підручників, частина експертів не мали відповідного фаху, спільного з тими підручниками, які вони оцінювали тощо.
Перед ними постало питання: мовчати і бути статистами, чи втручатися у процес, даючи оцінки неякісним рецензіям?
Член комісії почали їх інтерпретувати. Із цим пов’язані згадані вами відмінності: перший протокол був "статистичним", там лише були зафіксовані голоси "за" чи "проти".
Другий протокол враховував позицію членів комісії. Тобто система дала збій від самого початку.
Відповідно Колегія вирішила не припиняти конкурс. Всі підручники були повернуті до участі в ньому.
Ми звернулися до вчителів із закликом серйозно поставитися до вибору найкращих підручників, оскільки їхнє слово має найвищу вагу в усій процедурі відбору.
Також ми вирішили озвучити проблему неякісних рецензій, звертаючи увагу на професійну репутацію рецензентів.
Будемо вносити деякі зміни до Положення про конкурс, також негативна реакція професійного середовища примусить рецензентів на майбутнє дбати про власну репутацію.
– Давайте повернемося до платних підручників. Чи це стосується всіх батьків? Навіть якщо діти не у 4 і 7 класі, для яких зараз друкують підручники?
– Ні, якщо вони були опубліковані раніше, вони лишаються безплатними.
- Ще питання до підручників, а точніше так званих додаткових матеріалів. Щороку по школах збираються на них кошти. Їх закуповують і по них так само задають домашнє завдання, при чому його задають дуже багато. Тут виникає велика колізія, тому що, з одного боку, незрозуміло, навіщо тоді нам підручники, якщо ми ще додатково докуповуємо цілу купу додаткових матеріалів тих самих авторів. Це схоже на корупційну схему, яка існує за мовчазної згоди МОН.
- Ніхто не забороняє видавництвам друкувати різноманітні додаткові матеріали, проте немає обов’язку їх купувати. Ні про який примус не може бути мови. Але заборонити батькам придбати якісь додаткові матеріали також не можна. Хочуть – купують, не хочуть – не купують.
Чи я достатньо зрозуміло висловлююся? Це дуже зручна позиція, замість того, щоб наполягати на своїх правах, казати про мовчазну згоду МОН.
Чи мені потрібно видати спеціальний циркуляр із забороною щось купувати? Давайте не доводити все до абсурду.
Я б додав кілька слів про іншу проблему. Важливо дати можливість скачувати електронні версії підручників тим сім’ям, діти яких з різних причин їх не мають.
Хоч маємо колізії з авторським правом, знаємо, що не для всіх така послуга досі є звичною справою, але поступово потрібно створювати ринок електронних підручників і приладів для користування ними.
- Ці "додатковості" збільшують навантаження, яке МОН обіцяє зменшити. Коли воно реально зменшиться?
– Вже з наступного навчального року. Ми постійно над цим працюємо – програми будуть розвантажені і стануть більш цікавими для школярів. Те, що можна зробити в рамках 11-річки, ми зробимо.
На квітневу Колегію МОН виносяться відповідні зміни до шкільних програм. Вони також будуть доповненні тематикою Революції Гідності і теперішньої війни.
– Яким чином зменшиться? Нових підручників нема, стандарти залишаються ті ж.
– Це будуть методичні вказівки вчителю, як він повинен подавати матеріал.
З підручниками у нас проблема. Звичайно, ми не можемо палити наявні підручники, навіть якщо вони погані. Це не наш шлях.
Але ми працюємо тільки рік. Для всього потрібний певний час.
– Може, варто залучитись підтримкою громадськості у цій проблемі? Залучити активістів, як це наприклад, є у Міноборони, де "Волонтерський десант" проштовхує купу проектів, у тому числі шукає кошти під них?
– У нас є такий великий волонтерський проект організації Літньої школи англійської мови у червні місяці в усіх українських школах. Англійська мова – це настільки важливий ресурс, що без цього не можна обійтися.
Треба привернути увагу суспільства до цього. Це, звичайно, зацікавить і дітей. До цього курсу ми залучаємо іноземців, вчителів шкіл, викладачів ВНЗ, хороших студентів і недавніх випускників.
Поруч з тим, що у нас повинні бути загальнодержавні програми, як шкільний автобус – я вважаю, що це перша освітня державна програма, для якої буде відновлене фінансування.
КОЛИ ДИТИНА НЕ ВСТИГАЄ ЗАЦІКАВИТИСЯ ТИМ, ЩО ВОНА ВЧИТЬ – ЦЕ НАЙБІЛЬША ТРАГЕДІЯ В ШКОЛІ
– Коли ви плануєте реформу середньої освіти, які основні речі закладаєте? Яка буде система стосунків між вчителем і учнем?
– Ця така жорстка дидактична система, коли вчитель лише чомусь вчить, дає різні вказівки, що робити, а що – ні, звичайно, має відходити в минуле.
Дидактизм має більшу вагу в молодшому віці – іноді дитина просто чогось не знає, їй треба сказати: "Це так буває, а це так". Проте з віком викладач все більше має дати змогу дитині розкритися, сформулювати і відстояти власну точку розу.
Дитина не є кошиком, куди ми напихаємо різні знання. Тут ми знову повертаємося до питання підручників і нецікавих перевантажених шкільних програм.
Ми маємо ситуацію, коли дитина не встигає зацікавитися тим, що вона вчить – це найбільша трагедія в школі.
Постає ще одне питання – кого суспільство пускає до своїх дітей. Я знайомий з канадською системою. У них дуже ретельних відсів, серйозна освіта і вимоги до педагогів. Також, безумовно, гідна зарплата. Вони буквально душу вимотають, поки видадуть диплом.
– Фіни ж так само зробили – у них викладати у школі можуть вчителі, які потрапляють до школи після серйозного конкурсу. Тоді вже вони самостійно розробляють програму і структуру уроку, аби це було цікаво їхнім учням.
– Так, фіни взагалі можуть бути найкращими експертами. Важко уявити систему, коли дітям не задають домашніх завдань і вони показують високі результати.
– Коли вони починали свою реформу, провели аудит. З'ясувалося, що найбільшим авторитетом у суспільстві користується саме вчитель. І вони зробили ставку на вчителя. І вчителі у них – люди з PhD, і вони йдуть вчити у школи.
– Так, в Гельсінкі і за полярним колом – фіни мають той самий стандарт. Це справді грандіозні успіхи.
–У вас є бачення, як принципово реформувати середню освіту?
– Середня освіта, разом з дошкільною, позашкільною та іншими рівнями освіти, мають бути об’єднані в цілісну картину базовим Законом "Про освіту".
Ми плануємо внести його на розгляд Верховної Ради України до літа цього року.
Серед головних ідей – відновлення 12-річної школи, запровадження профільного навчання у старшій школи, перехід з одного рівня освіти на інший має здійснюватися лише на підставі ЗНО, забезпечення початкової освіти за місцем проживання з використанням різних форм (сімейної, індивідуальної тощо).
Питання 12-річної школи у цьому році стоїть на порядку денному. Але як тільки у нас не буде війни і ми зможемо фінансово повернутись до цього питання, ми це обов’язково зробимо. Бо ми не можемо її просто назвати 12-річною – має бути оновлена матеріально-технічна база, кабінети і таке інше.
Мають бути виправлені всі інфраструктурні перекоси, в першу чергу, не може залишатися надмірна кількість шкіл малої наповнюваності, оскільки вони не можуть забезпечити якісну освіту. Висуваючи нові концептуальні вимоги до наших вчителів, ми маємо суттєво збільшити їм зарплату. Вона має бути гідною і достатньою. Треба вести мову про реальну престижність праці педагога.
– Що робити з дошкільною освітою? З дитячими садочками, з якими повний караул – їх катастрофічно не вистачає. Це, до речі, одне з питань, яке наші читачі наFacebook просили вам поставити.
– Покращити ситуацію якимось одним радикальним кроком неможливо. В реформи потрібно вкладати відповідні кошти, а зараз ми маємо режим жорсткої економії.
– Може, якимось чином стимулювати приватні, альтернативні?
– Над цим ми працюємо разом з громадськими організаціями, які займаються дошкільною освітою. Що ми зараз можемо зробити – підтримати ці ініціативи, і ми це робимо. МОН звертається до донорів, поширює позитивний нестандартний досвід.
НАУКА І ОСВІТА – ЦЕ НЕ ВИТРАТИ, А ІНВЕСТИЦІЇ
- Поясніть, що врешті решт буде з гуманітарним блоком дисциплін у ВНЗ. Виопублікували листа з рекомендаціями до його впровадження. Але ж це – не наказ, а рекомендація.
- Це не зовсім так. Закон "Про вищу освіту" відносить подібні питання до автономних рішень ВНЗ. Тобто жанр наказу буде суттєвим порушенням норм закону.
Разом з тим, зважаючи на числення запити громадськості, МОН в теперішньому перехідному періоді видає методичні рекомендації, як організувати викладання українозновчо-філософського блоку, як зменшити навчальне навантаження вчителів з 900 до 600 годин на рік і таке інше.
Зараз в Україні надто велика кількість університетів і, на жаль, не всі вони якісні. Хтось скаже, що йому не потрібна українська чи англійська мова – сьогодні ми не застраховані від неадекватного ставлення до університетської автономії.
Тому фактично в теперішніх умовах згаданий лист МОН має обов’язковий характер. В тому розумінні, що його не можна не виконати.
– Серед вимог МВФ є зменшення кількості університетів та скорочення витрат на 300 мільйонів. Як проходили ці переговори?
– Ми почали розмову з МВФ, де вони просили нас скоротити витрати з освітніх статей на 3 мільярди, а закінчили на 300 мільйонах.
– Чому не йшлося про те, що на освіту взагалі треба давати додаткові гроші?
– Звичайно, треба давати. І вони це розуміють. Але для того щоб давати, треба фінансувати те, що справді необхідно фінансувати.
Механічне збільшення фінансування, навіть якщо б сьогодні це було можливим, не виправило б ситуацію якісно. Тому сьогодні ми виходимо з необхідності витрачати лише ті кошти, які можуть бути зароблені державою.
Ми скорочуємо кількість неякісних університетів, технікуми і коледжі перейшли в іншу категорію, яку можемо назвати неуніверситетською, неповною вищою. Вони займають свою важливу нішу між ВНЗ і професійно-технічною освітою.
Якщо зараз ми маємо 317 університетів, до кінця навчального року їх може залишитися менше, ніж 270.
– Студенти, які вступали ще до того, як закон набрав чинності, отримають диплом про здобуття вищої освіти, чи вже ні?
– Всі студенти, які виконали навчальний план, одержать дипломи про вищу освіту. Навіть якщо їх ВНЗ буде закритий. В таких випадках ми просто переводимо їх до інших закладів.
Наявні ліцензовані обсяги дозволяють це робити.
Повертаючись до ВНЗ. Їхня головна особливість - наукові дослідження, які вони мають проводити. Але на Заході є такі вищі навчальні заклади, які не мають у своїй статутній діяльності наукових досліджень. Це так звані коледжі liberal arts.
У нас такої категорії ще немає. У нас є просто неякісні університети, які взагалі не є університетами. Казати про них, що вони не мають наукових досліджень і тому це liberal arts – абсолютно неможливо. Але я передбачаю, що з часом виникнуть ці навчальні заклади, які базуються на ідеї liberal arts.
Так-от, сьогодні фінансувати треба те, що працює.
Ми передбачаємо зменшення кількості закладів професійно технічної та середньої професійної освіти.
У реформуванні професійної освіти ми застосовуємо голландську концепцію.
Наразі голландські ПТУ мають від 20 до 30 тисяч студентів – це такі багатопрофільні регіональні центри професійної освіти.
У нас такі заклади як правило однопрофільні, чи навчають лише кільком професіям. Вони мають невелику кількість учнів чи студентів.
Зараз ми запроваджуємо нову концепцію нового закладу – багатопрофільного регіонального центру. Це означає, що навчальний процес буде містити елементи міждисциплінарності, як у ВНЗ.
Таким чином всі важливі рішення по укрупненню закладів, збільшенню чи зменшенню уваги до певних професій, розвитку тісних зв’язків з ринком праці переводяться на місцевий рівень.
Замість понад тисячі невеликих закладів професійної освіти буде створено кілька десятків великих регіональних багатопрофільних центрів.
Ними будуть опікуватися обласні ради стейкхолдерів (представники самих закладів освіти, місцевої влади, бізнесу, державних підприємств і для технікумів і коледжів – ще представники від роботодавців на національному рівні).
– Фінансування цих центрів буде з центрального бюджету?
– Це будуть передовсім місцеві, обласні бюджети і приватні кошти. У перспективі держава буде втручатися з метою вирішення питань, пов’язаних з державною політикою розвитку національної економіки.
– Скажіть ще по стипендіях. Ви будете збільшувати студентам стипендії, чи навпаки – урізати?
– Ми не ставимо питання про збільшення чи зменшення стипендій, але кажемо, що їх треба платити інакше.
Тобто треба платити тим, хто потребує (це соціально орієнтовані стипендії). А також тим, хто має надзвичайні досягнення. У нас зараз це просто така зрівнялівка.
Тому що дійсно є студенти, яким це дуже потрібно і їм цієї стипендії не вистачає, бо вона маленька.
А є студенти, які її не потребують, тому що у них заможна родина, вони за цю стипендію раз в ресторані пообідають.
– З найближчим часом ніяких змін в цьому напрямку не передбачається?
– Цього року ніяких змін не буде, а далі побачимо.
– Тобто це просто пропозиції?
– Ні, це не просто пропозиції, у нас є також робоча група із громадських активістів, студентського самоврядування - ці питання мають особливу соціальну чутливість, будь-яким нововведенням передуватиме публічне обговорення.
Зараз ми не можемо збільшити фінансування на освіту і науку з об’єктивних причин. Але так буде не завжди. Всі війни колись закінчуються.
– Коли ви готуєте учнів, студентів, ви ж розумієте, що ви готуєте їх не на сьогодні, а на майбутнє. Грубо кажучи, з перспективи за 10 років, ви розумієте, яким має бути випускник школи, які в нього мають бути компетенції? Кого ви хочете отримати на виході?
– Я можу так сформулювати свою точку зору: це має бути людина, яка здатна вчитися.
Навчити вчитися – це головне, прищепити смак до навчання. І цей смак може мати суто естетичний характер, як задоволення від читання книжки. Це в ідеалі.
Це має бути людина, яка адаптується до всіх змін. І якщо змінюються суспільні умови, розвивається економіка, приходять нові технології, є нові глобалізаційні виклики, – то ця людина повинна постійно рости.
Ніколи, ні після школи, ні після ВНЗ, освіти не буває достатньо для всього життя. І оце – вчитися, доучуватися і жити згідно тих вимог, які ставить життя,– головне.
Знаєте, наша система слабка з різних причин, тому що ми не подолали усілякі пострадянські риси, вся держава страждає від корупції, у нас недостатньо фінансування. Та наші випускники сильні.
Це певний феномен, про який ми у експертному середовищі давно говоримо.
– У якому сенсі сильні?
– Вони розуміють: якщо вони собі не допоможуть, їм ніхто не допоможе. Коли вони потрапляють на навчання в західні університети чи на роботу в іноземні дослідницькі інституції, то показують себе надзвичайно конкурентоздатними.
У нашому суспільстві, звичайно, залишаються якісь дикі пострадянські риси, як піти вчитися, щоб одержати диплом. Водночас, в Україні завжди цінувалася ученість.
Якщо сказати, які головні проблеми – це не гроші. Вони зрештою знайдуться. Проблема в тому, що серед українських політичних еліт витрати на науку і освіту досі психологічно сприймаються як зайве навантаження на бюджет. Хоч насправді це не витрати, а інвестиції.
Іноді риторично наші політики кажуть, що це інвестиція, вони розуміють, що так треба говорити – але ми ще такими категоріями не живемо.
І суспільство ще не живе такими категоріями.
БОРОТЬБОЮ З ПЛАГІАТОМ НЕ МОЖЕ ЗАЙМАТИСЯ ОДНЕ МІНІСТЕРСТВО – МАЄ БУТИ СТВОРЕНА СИСТЕМА НЕТЕРПИМОСТІ ДО ПЛАГІАТУ
– Одне з питань, які кілька разів вам ставили на Фейсбук – стосовно нострифікації дипломів. Наприклад, у автора запитання – диплом PhD американського вузу, але в Україні він лише магістр. Його дружина з аналогічним дипломом – взагалі бакалавр. Ви плануєте якось спрощувати цю систему визнання іноземних дипломів? Тому цитую запитання з Facebook: Чому б не запровадити спрощену процедуру визнання дипломів вузів з першої сотні міжнародних рейтингів?
– Я б порадив просто поглянути в Закон "Про вищу освіту". Тепер сам університет, як автономна інституція, сам вирішує, кого він хоче взяти на роботу. Нострифікація може відбутися протягом одного дня, коли фахівця з дипломом однієї з країн, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, беруть на роботу.
Таким чином викладач, який має зарубіжний диплом PhD, набуває всіх прав, що і його колеги з вітчизняними дипломами.
Подібна система існує у світі: якщо ви втрачаєте роботу в університеті, який визнав ваш диплом, інший університет знову повинен прийняти своє власне рішення. Ми дискутували визнання через рейтинги, але вирішили, що це буде недостатньо справедливо.
Оскільки, наприклад, в країнах Європейського Союзу існує багато невеликих університетів, що не присутні в глобальних рейтингах, але мають відмінну якість.
– А ви робите щось, щоб прибрати цю бюрократичну тяганину навіть з публікацією оголошень про те, що відбудеться захист кандидатської дисертації в журналі "Освіта України"? Аби лише опублікувати це оголошення треба заплатити близько 200 гривень, ще потрібно придбати сам журнал, в якому понад 700 людей за один місяць подали ці повідомлення. Виходять просто дурні гроші, які йдуть незрозуміло на що.
– У квітні урядом будуть прийняті дві важливі постанови: про присвоєння вчених звань і про запровадження аспірантури і докторантури нового типу, співзвучного із західними структурованими PhD програмами.
Там регламентуються нові вимоги до публікацій (зменшення кількості й підвищення якості), до підготовки фахівців вищої кваліфікації. Ця справа буде продовжена Національним агентством з якості освіти, яке запрацює цього року.
Воно прийде на зміну Вищій атестаційній комісії (ВАК) і Державній акредитаційній комісії (ДАК).
Нова дійсність повністю виключає такі карикатурні приклади, які ви наводите.
Тексти дисертацій з’являтимуться у вільному доступі через Інтернет, щоб унеможливити плагіат.
Ми вже тепер на кожному засіданні Атестаційної Колегії МОН позбавляємо по 3-4 плагіатора наукових ступенів.
Я думаю, це перша практика на пострадянському просторі.
Був такий випадок. Дисертація стосувалася медицини, де операції знімаються, фотографуються. І уявіть собі: те, що було закладено як візуальні матеріали, приклади, що описували процес, – було скопійовано з Інтернету і представлено як оригінальна робота здобувача.
Боротьбою з плагіатом також не може займатися одне міністерство – має бути створена система нетерпимості до плагіату. Це входить до створення нової академічної культури, що не робиться одним голосуванням чи імплементацією якоїсь однієї ідеї.
Зараз колегія розглядає скарги, потім призначає інституцію для проведення спеціальної експертизи і потім голосує. Хоч такого підходу недостатньо.
– Чи є у вас календар реформ?
– Всі закони, присвячені науці та освіті, за які ми несемо відповідальність, будуть внесені до Парламенту протягом весни. У нас є календар імплементації закону "Про вищу освіту", це понад 40 документів.
Це міністерські документи, постанови уряду, зміни до чинних законів. Імплементація законів – справа не менш важлива, а часто набагато складніша, ніж прийняття прогресивних законів. Тому що мова йде про зміну укладу академічного життя.
Тут же – проблема подолання корупції. МОН реагує на всі скарги, оскільки люди шукають порятунку від несправедливості і надуживань.
– Я постійно всіх питаю: "У мене діти ростуть, і я маю розуміти, коли вони будуть вступати в університет, чи вони матимуть шанс отримати якісну освіту і бути конкурентоздатними на міжнародному ринку чи ні, чи мені вже орієнтуватися на те, що дитина має вчитися за кордоном за визначенням?"
– Нічого немає поганого в тому, щоб вчитися за кордоном. Я сам вчився в Німеччині, був на різних стажуваннях в Америці. Треба заохочувати вивчення іноземних мов, поїздки, спільні проекти, обмін досвідом.
Важливо, щоб нашим землякам було, куди вертатися. Ми маємо змінити країну, починаючи з науки та освіти. Українські університети мають перетворитися на відомі бренди, які дбатимуть про власну якість.
Всі повноваження по прийняттю важливих рішень та відповідальність за якість ми перекладаємо на автономний університет. І віримо, що це дасть необхідні результати.
Anna
user_kiev_3