Інтерв'ю з директором Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України академіком НАН України Вадимом Івановичем Ляльком.
Сучасні тенденції розвитку світової спільноти і розширення глобального інформаційного простору висувають на перший план завдання раціонального управління природними ресурсами. У цьому аспекті дедалі більшого економічного значення набувають методи дистанційного зондування, які стають потужним засобом як локальних досліджень окремих компонентів Землі, так і глобального вивчення планети в цілому. Про розвиток цього наукового напряму в Україні та практичне застосування окремих розробок розповідає директор Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України, лауреат Державних премій у галузі науки і техніки УРСР та України і премії ім. В.І. Вернадського НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України, доктор геолого-мінералогічних наук Вадим Іванович Лялько.
Дистанційне зондування Землі (ДЗЗ) — це метод одержання інформації про різні об’єкти і динамічні процеси та явища на поверхні Землі, в її надрах та атмосфері за допомогою реєстрації відбитого чи власного електромагнітного випромінювання на відстані, без безпосереднього контакту. Реєстрацію здійснюють за допомогою технічних засобів, установлених на повітряних або космічних носіях. Методи ДЗЗ з космосу характеризуються високою оглядовістю, регулярністю знімань досліджуваних об’єктів, можливістю одночасно отримувати інформацію про великі території; переходити від дискретного набору значень певних показників в окремих пунктах до безперервної картини просторового розподілу цих показників на всій території; одержувати оперативну й об’єктивну інформацію про важкодоступні райони. Ці переваги найбільш відчутні у сфері глобального моніторингу планети та національного моніторингу держав, що мають значні території, де оглядовість матеріалів і генералізація інформації відіграють істотну роль. Однак і для потреб регіонального моніторингу методи ДЗЗ можуть успішно застосовуватися для вирішення конкретних завдань, доповнюючи дані контактних способів вимірювань, а в деяких випадках навіть перевершуючи їх за інформативністю.
— Вадиме Івановичу, Ви є відомим фахівцем у галузі аерокосмічних досліджень Землі, завдяки виконаному Вами циклу теоретико-методичних робіт сформувалася оригінальна вітчизняна наукова школа з дослідження впливу енергомасообміну в геосистемах на спектральні характеристики земних покривів. Як на Вашу думку, чи є сьогодні в Україні перспективи розвитку космічних методів дистанційного зондування?
— Нині у світі дедалі більше уваги приділяють таким чинникам, як достовірність даних, оперативність їх надходження, мінімізація необхідних для цього витрат. І тут надзвичайно широкі можливості та беззаперечні переваги мають методи ДЗЗ. Це один із найбільш вражаючих «практичних виходів» космічної діяльності, саме за його допомогою вирішується багато «земних» справ і завдань у галузі природокористування, ресурсозбереження, екобезпеки тощо. З кожним роком зростає кількість супутників ДЗЗ, що працюють у космічному просторі, розширюється коло країн — операторів космічних апаратів. Цілком упевнено можна казати, що на сьогодні ДЗЗ сформувалося у високотехнологічний міждисциплінарний науковий напрям.
За даними ООН, з огляду на стрімке зростання чисельності населення Землі, актуальними й надалі залишаються три глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності людства: продовольство, питна вода та енергетичні потреби. Вони взаємопов’язані одна з одною, тому і вирішувати їх слід комплексно. Одним із підходів до розв’язання цих проблем є застосування методів ДЗЗ з використанням космічних технологій, літальних апаратів та наземних польових досліджень. Розвинені країни приділяють цьому напряму величезну увагу, спрямовуючи на його розвиток десятки мільярдів доларів.
У національних космічних програмах України методам і технологіям ДЗЗ, а також їх практичному використанню відводиться значне місце. У нашій країні в цій галузі послідовно і системно працюють як великі державні організації, так і провідні наукові установи, зокрема Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі ІГН НАН України. Досить широко ці методи застосовують у своїй діяльності й недержавні компанії.
Україна входить до дуже вузького кола країн, які мають повний науково-технічний комплекс зі створення космічних апаратів та засобів їх виведення на орбіту. КБ «Південне» і завод «Південмаш» здатні забезпечити виробництво і запуск українських супутників ДЗЗ, оснащених сучасною високоточною апаратурою. До речі, цей пункт є в Національній космічній програмі, проте його реалізація потребує мільярдних капіталовкладень, на що в нинішній економічній ситуації розраховувати не доводиться. Втім, ми все ж таки сподіваємося, що найближчим часом вдасться запустити вітчизняний супутник ДЗЗ серії «Січ». Бортову апаратуру для нього розробляє київський завод «Арсенал». Знову ж таки, через брак коштів вона, на жаль, поступається найкращим зарубіжним зразкам, але завдяки запропонованим нами методам оброблення інформації можна вдвічі підвищити роздільну здатність знімання, не використовуючи при цьому надзвичайно дорогих матриць.
Повний текст http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx
або http://www.nas.gov.ua/UA/news/Pages/contents.aspx?ffn1=ID&fft1=Eq&ffv1=2134
Anna
Олена