1) Створити європейські технологічні платформи, в структурі яких об’єднати всіх учасників інноваційного процесу (науковців, дослідні організації, промисловість і споживачів інновацій).
2) Вдосконалити процес державної підтримки наукових досліджень та технологічних інновацій, поліпшити нормативно-правове поле сприяння трансферу технологій. Корпораціям рекомендовано створити достатню кількість потужних дослідних лабораторій, державним НДІ - встановити зв’язки із промисловістю у всіх секторах.
3) Збільшити обсяги державного фінансування наукових досліджень за додержання вимог ринкової конкуренції та забезпечення сприятливого інвестиційного клімату для здійснення досліджень. Посилити інформованість про види фінансової підтримки, яку можуть надавати держави без придушення конкуренції.
4) Покращити умови для здійснення наукових досліджень та технологічних інновацій в Європі. Зокрема посилити захист інтелектуальної власності, регулювання правил та стандартів, регулювання та вдосконалення правил звітності.
Всім студентам технічних та природничих спеціальностей рекомендовано додатково пройти курс із захисту інтелектуальної власності та трансферу технологій.
Реалізація цих заходів країнами ЄС здійснюється на засадах відкритої координації, що стимулює обмін досвідом та обговорення результатів. Разом із цим економічним механізмам сприяння поширенню технологій в економічних регіонах досі приділялося мало уваги. В результаті чого виникли непоодинокі ситуації, коли в окремих країнах світу трансфер технологій відбувався більш успішно навіть в умовах розвитку відповідної інфраструктури і навпаки. Це віддзеркалилося як на загальному стані інноваційних процесів, так і на процесах економічної динаміки. Наприклад, поширення технологій та дифузія інновацій в китайській економіці відбувалися значно більшими темпами, ніж в більш розвиненій європейській. Аналіз причин виникнення такої різниці показав деякі відмінності в макроекономічній політиці країн, які могли стати причиною як сприяння трансферу технологій та розвитку економіки в Китаї, так і гальмуванню економічної динаміки в Європі аж до виникнення кризових процесів. Мова йде про макроекономічну політику, що сприяє розігріву інвестиційних процесів і яка, в свою чергу, сприяє активному включенню підприємців в інвестиційні та інноваційні процеси. Завдяки цій політиці запускаються економічні механізми поширення технологій (дифузія інновацій і трансфер технологій). Потужність дії цих механізмів вимагає формування до них нового ставлення як до важливого «невидимого партнера» держави та корпорацій в загальній справі трансферу технологій.
Економічні механізми, що мають на увазі процеси самоорганізації економічних систем та сприяють поширенню технологій, супроводжуються розігрівом ділової активності і спостерігаються лише при досягненні певних характеристик інструментів макроекономічної політики, зокрема, в прискореному збільшенні грошової пропозиції за умови подолання інфляції немонетарними заходами. Наприклад, бурхливий процес освоєння нових технологій в Китаї розпочався в кінці 90-х років, коли відбувся монетарний розігрів економіки та впала інфляція до нульових позначок.
Збільшення грошової маси викликало збільшення отриманих кредитів не на кінцеве споживання, а на створення виробництв. Потік товарів, що внаслідок цього заполонив економічний простір, придушив інфляцію, згодом виплеснувся на світові ринки.
Наукові дослідження показують однакові результати дії цього феномену у всіх країнах без виключення. І навпаки, інші країни, не лише європейські, не змогли отримати додаткового прискорення інноваційних процесів через слабку дію економічних механізмів сприяння поширенню технологій. Причиною цьому, на мій погляд, стала здійснювана ними традиційна макроекономічна політика.
Наприклад, політика стримування макроекономічними інструментами інфляційних процесів (на відміну від Китаю, де ця політика здійснювалася немонетарними інструментами) в Європі викликала гальмування економічної динаміки, кінцевим підсумком, знекровлення фінансових потоків та проблеми з фінансами в цілому регіоні. Це наводить на думку, що навіть вірні орієнтири, зазначені політиками, можуть стати недосяжними у разі неврахування економічних механізмів трансферу технологій. Навіть благополучні країни не зможуть реалізувати повною мірою власний потужний інноваційний потенціал у разі неефективного використання інструментів управління ним.
Навпаки, навіть слаборозвинені економіки здатні прискорити інноваційний розвиток у разі використання економічних механізмів прискорення інновацій. Це має враховуватися в Україні, особливо під час формування стратегій інноваційного розвитку.
В стратегіях має знайти відповідне місце політика сприяння (прискоренню) поширенню інновацій та технологій шляхом впливу на грошові та фінансові ринки.
Олена
Светлана